Громадянська мережа ОПОРА відшукала регіональні аспекти у поданих до Парламенту законопроектах та постановах, щодо вирішення локальних проблем Дніпропетровської області. Ми залишаємось послідовними та закликаємо народних депутатів консолідувати свої зусилля для вирішення місцевих проблем.

Третього вересня урочисто буде відкрито 3 сесію Верховної Ради України VII скликання. Вона триватиме до 17 січня 2014 року. В період підготовки до підписання Угоди про Асоціацію з Європейський Союзом роль парламенту є вкрай вагомою, тож політична відповідальність за прийняття необхідного пакету законодавчих актів лягатиме на всі фракції, не залежно від їх приналежності до влади чи опозиції.

Офіційна декомунізація триває вже майже рік, але досі навіть в центрі столиці України залишається чимало пам'яток тоталітарного минулого. Чому українці так тяжко прощаються з комуністичним минулим? Чи потрібно цензурувати історію? Та чи можуть українці зазирнути в архіви КДБ?

"Ось вам яскравий приклад нашої суспільної шизофренії", - каже історик Павло Подобєд. Ми стоїмо на Інститутській, в урядовому кварталі Києва біля будинку, фасад якого прикрашають два барельєфа: праворуч - гетьман Павло Скоропадський, ліворуч - більшовицький командир, який воював з військами гетьмана - Дем'ян Коротчено.

dek 1

"Можливо, це форма національного примирення?" - запитуємо ми Подобєда. "Радше, національного мазохізму", відповідає історик.

"Війна пам'ятників"

Повалення пам’ятника Леніна в центрі Києва під час Євромайдану дало неофіційний старт процесу декомунізації. На момент прийняття відповідних законів у квітні 2015 року по всій Україні було повалено або демонтовано більше 600 пам’ятників Леніну.

dek 2

Офіційна декомунізація триває вже майже рік, але досі навіть в центрі столиці України залишається чимало пам'яток тоталітарного минулого.

Закон «Про засудження тоталітарних режимів в Україні» набув чинності 21 травня 2015-го. Він дав рік місцевим органам влади, щоб прибрати символіку, пам’ятники і назви діячів радянського режиму.

Рішення про перейменування вулиць, демонтаж пам’ятників до 21 листопада повинна була прийняти місцева рада. Якщо вона відмовлялася, то - місцевий голова. Якщо ж і він бездіє - остаточне рішення про перейменування чи демонтаж приймає голова обласної адміністрації. Зробити це він має до 21 травня 2016 року.

Добровільне перейменування населених пунктів завершилося 21 листопада. До того часу громади мали запропонувати парламенту свій варіант назви. В зазначений термін вклалося тільки село Радянське на Тернопільщині, яке перейменувалося у Великі Млинівці.

Після 21 листопада рішення про перейменування ухвалює Комітет з питань державного будівництва Верховної Ради, враховуючи рекомендації Інституту національної пам’яті.

dek 3

В цьому році парламент прийняв дві постанови, перейменувавши 327 населених пунктів. Кількість ще не декомунізованих міст і селищ - удвічі більша - 662.

Павло Подобєд, як співробітник Інституту національної пам'яті, входить до комісії Київської міської адміністрації, яка ухвалює рішення про перейменування вулиць та демонтування пам'ятників. Деякі з них, такі як гармата, з якої стріляли бійці УНР по проросійських заколотниках заводу "Арсенал", вимагають лише зміни таблички.

dek 4

фото з wikipedia.org

Для "Арсенальної" це буде вже третя зміна пам’ятника: за Російської імперії на тому ж постаменті стояв пам'ятник Іскрі і Кочубею - союзникам Петра І у війні проти гетьмана Івана Мазепи. Інші, такі як кінна статуя Миколі Щорсу, попри очевидну мистецьку цінність, повинні бути перенесені з публічного простору в музеї, бо Щорс воював з військами УНР.

dek 5

Аксинія Куріна, фільмознавець, порівнює декомунізацію з цензурою. Вона, подібно до інших противників закону Про засудження тоталітарних режимів, вважає, що рішення щодо кожного конкретного пам'ятника повинна ухвалити місцева громада після серйозного обговорення. "Війна з пам'ятниками це вандалізм. Складно собі уявити, що цим займатимуться цивілізовані освічені люди", каже Аксинія Куріна.

Таємниці архівів спецслужб

Демонтаж пам'ятників це лише частина процесу декомунізації. Паралельно Кабінет Міністрів має відкрити доступ до всіх документів репресивних органів, створивши Архів інституту нацпам’яті (закон “Про доступ до архівів репресивних органів комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років”). Він мав отримати приміщення і фінансування до вересня 2015 року. Однак питання не вирішене досі. Саме Архів повинен отримати документи за 1917-1991 роки (МВС, СБУ, Міноборони, Мін’юст, Зовнішня розвідка, ГПУ, судова адміністрація, пенітенціарна служба) і забезпечити відкритий доступ до них.

dek 6

Вже зараз відкритий Галузевий архів СБУ, де будь-хто може отримати доступ до справи кожного з репресованих. За рік такою можливістю скористалися близько тисячі українців. Здебільшого це родичі, які хочуть дізнатися про долю своїх батьків, дідів, каже директор архіву Андрій Когут. За його словами досі було лише два запити на встановлення імен "сексотів" - агентів КДБ, через доноси яких люди були репресовані.

Але сотень тисяч справ не торкалася рука людини вже десятки років. Імена цих людей, їхні долі, залишаються невідомими навіть їхнім родинам. Мабуть до такої належить справа штабс-капітана Єремії Безпалька, розстріляного за те, що воював в курені "Вільна Україна".

А от 9 томів справи дисидента радянської доби, а нині голови Асоціації психіатрів України Семена Глузмана. В 1972 році його засудили до ув'язнення за антирадянські погляди і зберігання та передрук "самвидавівських" перекладів Альбера Камю і Гайнріха Бьолля.

Досвід повоєнної Німеччини

Чотири «Д» - так назвали основні цілі для повоєнної Німеччини. Демілітаризація, децентралізація, демократизацію та денацифікація. І це у суспільстві, де ще кілька років тому рівень підтримки Гітлера був більше 90%.

Над керівниками нацистської Німеччини було проведено Нюрнберзький процес. Націонал-соціалістичну партію заборонили..

Тимчасова влада розділеної на зони Німеччини самостійно розшукувала воєнних злочинців. В західних зонах  (американська, британська, французька) суди визнавали винними 12-15 відсотків заарештованих. В радянській - цей показник сягав 50 відсотків. НКВД створило спеціальні табори для військовополонених, в яких за 5 років загинуло більше 40 тисяч осіб.

dek 7

Видалення вивісок з колишньої вулиці "Адольфа Гітлера". Джерело - wikipedia.org

Колишнім членам націонал-соціалістичної партії заборонили обіймати посади, де був можливий ідеологічний вплив. Заборонено використання нацистської символіки, військових нагород та форми організацій, визнаних злочинними. В населених пунктах розклеювали листівки із зображенням жертв репресій, нагадуючи німцям, що в цьому є і їхня вина.

В освітній сфері активно вилучали та знищували підручники та книги, які пропагували ідеї націонал-соціалізму. Під заборону потрапиили твори мистецтва, які пропагували нацизм чи мілітаризм. В американській зоні окупації було створено відділ контролю інформації, який цензурував німецькі медіа, видавництва театри й кіно. Навіть такі заходи не дали швидкого результату. Станом на 1949 рік більшість німців вважали ідеї націонал-соціалізму правильними, а незадовільним - їхнє втілення, що й спричинило масові злочини. В 1952-му кожен четвертий німець був хорошої думки про Гітлера, а 37% сказали, що Німеччині було б краще без євреїв.

dek 8

"Ці звірства: ваша вина!" Один з плакатів, які розповсюджуювалися окупаційною владою США влітку 1945 року. Джерело - wikipedia.org

Зламати цю тенденцію вдалося завдяки школі та церкві. І протестанти, і католики виробили спеціальну післявоєнну теологію каяття, яка закликала визнавати вину за злочини та просити за них прощення. У школах паралельно з популяризацією демократичних принципів почали вивчати наслідки нацизму для Німеччини. Екскурсії до концтаборів та зустрічі і з тими, хто пережив Голокост дали потужне щеплення від тоталітаризму.

"RE:Форма" – це спільний проект Громадянської мережі ОПОРА, Громадського телебачення, Першого національного телеканалу і Програми USAID РАДА. У щотижневій програмі ви дізнаєтеся про те, працюють чи не працюють прийняті парламентом реформаторські закони і як аналогічні реформи реалізувалися у інших країнах. Через серію репортажів з різних регіонів України ми покажемо вам успішні зразки реалізації новоприйнятих норм, дізнаємося, де і чому вони пробуксовують та адресуємо проблемні питання безпосередньо до парламентарів.

 

Народні депутати України, які представляють п’ять одномандатних округів Волинської області в Раді, найчастіше солідарні під час голосувань з колегами з «Блоку Петра Порошенка «Солідарність» та «Народного фронту». А найбільше розходяться в поглядах під час прийняття рішень вони з представниками «Опозиційного блоку» та позафракційними депутатами. Такі висновки зробила Громадянська мережа ОПОРА, проаналізувавши голосування нардепів за період з 1 грудня 2014 р. до 10 липня 2017 р.

У 25-му випуску програми Re:форма розглянемо наступні питання:

  • Чи стане Антикорупційне бюро органом, який поборе елітну корупцію?
  • Що потрібно антикорупціонерам для більш ефективної роботи?
  • Чому потрібно ламати схеми, а не тільки людей, які за ними стоять?

"RE:Форма" – це спільний проект Громадянської мережі ОПОРА, Громадського телебачення, Першого національного телеканалу і Програми USAID РАДА. У щотижневій програмі ви дізнаєтеся про те, працюють чи не працюють прийняті парламентом реформаторські закони і як аналогічні реформи реалізувалися у інших країнах. Через серію репортажів з різних регіонів України ми покажемо вам успішні зразки реалізації новоприйнятих норм, дізнаємося, де і чому вони пробуксовують та адресуємо проблемні питання безпосередньо до парламентарів.

Втрачаючи мільярди. Чому туризм перестав бути для держави пріоритетною галуззю? Перетворити кількість в якість. Чи зможе Україна стати лідером не тільки за кількістю прийнятих туристів, але за кількістю грошей, зароблених на них? Фестивалів без доріг не буде. Чому місцеві ініціативи не будуть ефективними без участі держави?

Закон, що може спричинити революцію в культурній сфері. Чи вдасться державі без скандалів перейти до конкурсного відбору в закладах культури, розірвавши з нинішніми керівниками безстрокові договори? Хто ті нові менеджери, що мають перезапустити галузь та що їм може запропонувати держава? Чи стане відмова від тотального державного контролю першим кроком до посилення автономії закладів культури?

У розвинутих демократичних країнах уряд відповідальний перед парламентом, а контроль здійснюється відповідно до закріпленого в Конституції принципу відповідального правління. Сутність полягає у тому, що кожен міністр бере на себе відповідальність за діяльність свого міністерства та повинний піти у відставку, якщо робота підпорядкованого йому міністерства є незадовільною. Парламентський контроль має публічний характер, поєднується з громадським контролем та відповідальністю правлячої партії, що має більшість у парламенті.

Зазвичай виділяють наступні механізми контролю за діяльністю уряду:

  • звітування та інформаційні виступи представників уряду;
  • депутатські запити до Глави уряду або до окремих міністрів та органів виконавчої влади;
  • рекомендації (пропозиції) від парламенту щодо покращення роботи уряду або окремих міністерств;
  • робота слідчих та спеціальних комітетів або комісій парламенту;
  • інститут парламентського уповноваженого зі справ адміністрації;
  • вотум недовіри.

Письмові запити або усні запитання з вимогою надати інформацію або провести звітування з питання, що належить до компетенції міністерств. Запити реєструються в окремих реєстрах та стають публічними (випуск спеціальних урядових та парламентських вісників), регламент передбачає час для відповіді на подібні запитання. У Великобританії кожне засідання Палати громад (окрім п'ятниці) починається із запитань до представників уряду щодо запитів, які попередньо були включені до порядку денного або законопроектів за які відповідальні представники уряду. Також, представити урядову політику та відповісти на запитання можуть урядові агентства, служби та інспекції -  зокрема, надати вичерпну інформацію про соціальні питання, процес виконання бюджету тощо.

Окремо слід відначити такий вид парламентських запитів як інтерпеляції – завчасно підготовлений письмовий запит, який розглядається у парламенті у формі слухань або дебатів за участю урядових представників. За наслідками розгляду інтерпеляції може бути ініційовано розробку нової політики, закону; коректування або внесення змін до вже існуючої політики; створення спеціальних слідчих комісій. Такий інструмент популярний у багатьох європейських країнах – Бельгії, Італії, Іспанії Данії, Нідерландах, Угорщині, Норвегії та Фінляндії.

Парламентська практика англомовних країн часто використовує інструмент парламентської пропозицiї (проект резолюцiї, в якiй визначається позицiя парламенту щодо конкретної політики). Проект пропозицiї проходить процедуру дебатів у парламенті та ставиться на голосування. У випадку підтримки пропозиція направляється до урядового секретаріату, який в свою чергу повністю її приймає до уваги, частково вносить зміни або відхиляє.

Інколи, політична відповідальність уряду реалізується шляхом висловлювання йому вотуму недовіри, як механізму для зміни складу уряду – таким чином здійснюється нагляд законодавчої гілки влади над виконавчою. Механізми стримування унеможливлюють зловживання владою, зміцнюють роль парламенту як представницького органу та підтримують постійний діалог між гілками влади. У Великобританії, Угорщині та Польщі можна висловити недовіру окремому міністру, адже відповідальність є колективно-індивідуальною, у такому випадку прем'єр-міністр приймає рішення чи знімати одного міністра чи відправляти весь уряд у відставку. З іншого боку, прем'єр-міністр може сам вимагати відставки конкретного міністра у випадку розходження щодо бачення окремих політик. У Великобританії та Канаді, уряд має підтримку доти, доки приймаються усі ключові парламентські ініціативи, відсутність голосів за урядові законопроекти свідчить про недовіру уряду з боку парламенту. Кожне голосування за урядовий законопроект формально є індикатором ставлення більшості до уряду. У Німеччині як стримуючий фактор введено поняння «конструктивного вотуму недовіри» - у такому випадку необхідно пропонувати кандидатуру нового канцлера на зміну діючому.

Важливим структурним елементом парламенту є парламентські комітети, які утворюються для попереднього обговорення законопроектів. Наприклад у Німеччині, Франції та Естонії вони наділені суттєвими спеціальними повноваженнями для вимоги надання пояснень від державних органів влади та посадових осіб. Важливим елементом парламентського контролю є слідчі комісії, що здійснють контроль за окремими урядовими управліннями, котрі підозрюються у правопорушенні. Наприклад, у Греції для створення слідчої комісії необхідно офіційне письмове обґрунтування 60 депутатів. Після створення слідчої комісії відбувається проведення розслідування, далі публікація звіту на основі зібраних даних та надання рекомендацій. Уряд, в свою чергу,  має їх розглянути  та офіційно надати відповідь.

Насамкінець, варто згадати про такий важливий інструмент контролю уряду з боку парламенту як фінансовий аудит уряду. Під час регулярного аудиту та моніторингу  фінансову документацію попередньо перевіряють спеціальні посадові особи в парламенті — генеральний контролер, ревізор або аудитор (Великобританія, Грузія) - го­ловним завданням яких є аналіз фінансових звітів міністерств та державних установ. За результатами цього аналізу періодично готується доповідь у спеціальному комітеті парламенту та публікується на офіційному сайті парламенту.

Константинівська Анастасія

Підготовлено в рамках Програми USAID “РАДА: підзвітність, відповідальність, демократичне парламентське представництво”, що виконується Фондом Східна Європа.

(#рада8; #rada8; #opora; #опора)

 

Політичні партії у переважній більшості країн Європи та США фінансуються з таких джерел, як вступні й членські внески, підприємницька діяльність партії (якщо таке дозволено законодавством), державне фінансування (якщо передбачено законодавством), пожертви, приватне фінансування. Діяльність як парламентських, так і великих позапарламентських партій, пов’язана з виборами, участю в акціях, зустрічах у регіонах.

Історично першими джерелами самофінансування політичних партій були членські внески та підприємницька діяльність. Вперше державне фінансування політичних партій запрацювало у  ФРН, і вже потім у 60-х роках воно було введене у Франції, Австрії, Швеції, Фінляндії, Данії й у 70-х роках – в Італії, Норвегії.

У деяких країнах політичні партії можуть отримати фінансову допомогу від держави, отримавши субсидії для партійної преси (Швеція), дослідницьких інститутів, що створюються партіями (Нідерланди), молодіжних партійних організацій (Австрія, Нідерланди, ФРН, Швеція).

Одна з найстаріших парламентських демократій – Велика Британія – окрім найчисельніших та правлячих консерваторів і лейбористів,  має й інші політичні партії.  Так, відповідно до даних Виборчої комісії, у Сполученому Королівстві Великої Британії та Північної Ірландії станом на початок 2015 року зареєстровано 422 політичні партії.  Серед потужних можна виділити Плайд Кімру, Шотландську партію зелених та інші. Фінансування політичних партій відбувається шляхом членських внесків, пожертв або державного фінансування (тільки на адміністративні витрати). Варто зауважити, що у Великій Британії багато партій, які пропагують самостійність Уельсу, Шотландії та Ірландії.

Пожертви від 5 тисяч фунтів до національних партій мають бути задекларовані, для місцевих партій ця межа становить тисячу фунтів.  Партія Уельсу (Плайд Кімру), яка виступає за незалежність Уельсу у складі Європейського союзу, фінансується за рахунок пожертв та членських внесків. До речі, сайт партії, як і сайт Виборчої комісії, можна читати кімрською мовою (уельською). Робота партії переважно полягає в участі у виборах, підтримці своїх депутатів на всіх рівнях. Партія Зелених Шотландії окрім членських внесків отримує фінансування  завдяки продажу різного брендового краму у  своєму онлайн-магазині.

Партія Зелених у Британії єдина велика політична партія, яка отримує більшість фінансування через членські внески, що покриває її витрати. Державне фінансування у розмірі 2 мільйонів фунтів щорічно отримують парламентські партії. Розподіл грантів відбувається через відкритий конкурс, на який партії мають подавати свої заявки щодо політичних досліджень.  Державне фінансування на адміністративні витрати мають опозиційні партії. Така практика у Палаті Громад отримала назву «Гроші Шорта» (гра слів “Short money”) і розпочалась у 1975 році. Програма передбачає щорічне фінансування партій.  Назву отримала на честь її ідеолога Едварда Шорта. На такі кошти можуть розраховувати всі опозиційні партії у Палаті громад, які отримали як мінімум два місця чи більше 150 тисяч голосів на попередніх загальних парламентських виборах. Гроші можуть використовуватися на парламентську діяльність партії, на подорожі та супутні витрати, на утримання офісу. Також партії, які мають двох чи одного члена парламенту, одного члена Європарламенту, можуть розраховувати на так звані «гранти розвитку».  Такі самі гранти можуть отримати члени Палати лордів та Шотландського парламенту.

У США, де існує чітка двопартійна система, для непарламентських та дрібних партій навіть термін придумали – треті партії. Їх існує приблизно 15. Членські внески, пожертви, продаж книг, сувенірної продукції, організація зустрічей – ось за рахунок чого живуть партії.   Конституційна партія, зокрема, випускає газету, судиться з урядом, проводить зустрічі у штатах, партійні з’їзди, протиставляючи себе демократам та республіканцям. Нещодавно партія створила так званий «фонд перемоги» Конституційної партії «Законодавче об’єднання імені Говарда Філіпса». Саме це об’єднання організовує зустрічі, конгреси, записує подкасти тощо. А члени, які щомісячно сплачують від 12 до 225 доларів, отримують подарунки від партії. (Цікаво: Заклик профінансувати партію.)

Партія Зелених у США досить популярна, але переважно на місцевому рівні. До того ж багато її членів проходять на виборах як безпартійні. Партія так само живе за рахунок внесків та донації, реалізовує свою продукцію через інтернет-магазин.

Лібертаріанська партія переважно проводить партійну роботу, має своїх депутатів у місцевих радах. Як і Конституційна партія, створила спеціальний фонд для збору пожертв - фонд пам’яті Нолана (засновника партії). Партія придумала цікаві винагороди тим, хто дає пожертви. До прикладу, меморіальну дошку в офісі фонду Нолана можна отримати, якщо пожертвуєш від 10 тисяч доларів. Якщо більше 25 тисяч – то твоїм іменем буде названо кімнату в офісі Нолана.  Діяльність партії зосереджена так само на критиці дій республіканців та демократів, висвітленні роботи своїх депутатів на різних рівнях (штат, місто), підготовці  до обрання кандидата на президентські вибори від Лібертаріанської партії.

Нещодавно до вказаних політичних партій долучилась партія «After Party», яка утворилась з руху «Захопи Волл-стріт». Це була акція громадянського протесту у Нью-Йорку. Учасники захопили у 2011 році Волл-стріт (фінансовий центр Нью-Йорку) таким чином привертаючи суспільну увагу до фінансових злочинів, корупції. Потім рух поширився і на інші міста у США. Наразі вони продають книгу про те, як розкривати корупційні діяння політиків.

У Німеччині політичні партії фінансуються за кошти членських внесків, пожертв та державного фінансування. Кошти для різних партій вираховуються відповідно до кількості голосів, набраних цією партію на попередніх виборах. У тій же Німеччині є сплата державою близько 85 євроцентів за голос кожного виборця, який проголосував за партію, до перших 4 млн. голосів, а від 4 млн. ця сума зменшується. Також держава доплачує за залучені до партії кошти.  Саме держава є одним з найважливіших спонсорів функціонування партій у Німеччині. Та щоб отримати кошти, потрібно дотримуватись строгої фінансової звітності. Такі вимоги вироблені «гірким досвідом», коли найбільші партії Німеччини (Соціал-демократична партія та Християнсько-Демократичний союз) на початку 2000-х років потрапили у гучний скандал з фінансуванням партій в обхід партійної каси та фінансових звітів. Тоді великі  суми грошей  брались готівкою. Відтепер готівкою можна брати до 1000 євро.

Націонал-демократичну партію Німеччини у 2012 році оштрафували на 1,27 мільйони євро за надання неправдивих фінансових звітів. Вона у документах занижувала суми, отримані від держави в якості державного фінансування. Зараз у німецькому суспільстві гостро обговорюється питання щодо заборони діяльності цієї непарламентської партії та доцільності її фінансування за кошти платників податків. Під час виборів до бундестагу у 2013 році партія набрала 1.3% голосів виборців. Вона підтримує дії РФ під час конфлікту з Україною. Виголошує заяви про підтримку США тероризму в країні.

Вільна демократична партія у 2013 році провалила вибори до бундестагу (4,8% голосів) і вперше не пройшла до парламенту, але має три місця в Європарламенті. Як одна з найстаріших партій має розгалужену структуру, своє видання «ELDE». Створено більше 16 об’єднань за професійними та соціальними ознаками. Є навіть об’єднання ліберальних гомосексуалів та лесбійок. Партійці беруть участь у місцевих виборах, критикують владу, проводять мітинги.

Дедалі більшої популярності у Німеччині набуває Партія піратів Німеччини. Вона була заснована у 2006 році і вже у 2013 році отримала 2,2 % на виборах до Бундестагу.

Партія організовує конференції, зустрічі, акції. У з’їздах партії участь можна брати онлайн. У травні 2015 року активісти партії провели акцію проти шпигування в інтернеті. Цікаво, що політичним директором партії певний час була киянка Марина Вайсбанд, яку в січні 2013 року було визнано найсексуальнішою жінкою-політиком за версією німецького видання  Playboy. Партію заснували молоді люди зі сфери ІТ, які її фінансували раніше. Тепер ж до партії вливаються представники з націоналістичними поглядами. І через скандали з посиленням націоналістичного крила у партії вона покинула структуру. Зважаючи на те, що партія наголошує на відкритому доступі до інформації в Інтернеті, виступає проти Закону про авторські та суміжні права, ситуація, яка склалась з однією з лідерок партії Юлією Шрамм, викликала великий ажіотаж. Зокрема, вона випустила книгу «Клікни мене. Зізнання інтернет-ексгібіціоністки». Коли ж книга стала популярною, Юлія розпочала  боротьбу за свої авторські права, чим викликала осуд як у партійців, так і у інтернет-користувачів.

У Чехії, якщо на парламентських виборах політична партія отримує принаймні 3% голосів, вона має право на державне фінансування у розмірі 300 тисяч євро в рік. Більшість коштів іде на зарплату партійцям, утримання офісів, проведення акцій. Всі доходи і витрати партій можна відслідковувати на спеціально створеному ресурсі: http://www.politickefinance.cz/.  В іншому ж випадку партії фінансуються за кошти пожертв, членських внесків. У Чехії було кілька випадків політичної корупції та нечесного фінансування діяльності політичних партій, виборчих кампаній.

Цікавим був протест однієї з лідерок непарламентської Партії вільних громадян. Есетр Капланкова виступила проти податкової політики діючої влади. Вона роздягнулась перед камерами, прикриваючи груди газетою. Детальніше...

У Франції державне фінансування партій складає 40% фонду партій, у залежності від того, скільки голосів вони отримали на парламентських виборах. Що ж стосується непарламентських партій, то вони можуть розраховувати на підтримку прихильників, членські внески, пожертви.  Однією з непраламенських партій є Нова антикапіталістична партія. Вона фінансується шляхом збирання членських внесків, пожертв. Проводить акції, маніфестації, бере участь у виборах. Див: Акція щодо того, аби реєстрація іммігрантів відбувалась без документів.

У Росії на державне фінансування можуть розраховувати ті партії, отримали більше 3% на виборах (прохідний бар’єр - 5%). У 2012 році фінансування цих партій збільшили вдвічі з 25 до 50 рублів за кожен голос, отриманий під час федеральних виборів.   

Партія «Громадянська платформа» зайняла перше місце за результатами останніх виборів серед непарламентських партій Росії. Фінансування – від олігарха Михайла Прохорова. Організовуються благодійні проекти, освітні проекти для прибічників партії.  У березні 2015 року у партії стався розкол через ситуацію в Криму та участю деяких партійців в русі «Антимайдан».

Протягом останніх років в ЄС тривають дебати стосовно тісної співпраці між російськими політиками та крайніми правими та лівими партіями ЄС: французькою партією Національний фронт, угорською «Йоббіка», італійською  «Вперед, Італіє», німецької «Ліві», бельгійською «Фламанський інтерес» та іншими. Представники цих партій брали участь як спостерігачі на так званому «референдумі» в Криму, подіях в Абхазії та Південній Осетії.  10 червня 2015 року депутати Європарламенту запропонували Єврокомісії заборонити представникам ультраправої партії Національний фронт виступати з доповіддю, звинувативши її в отриманні більше 40 мільйони євро кредиту від російського банку. Також в доповіді Європарламенту зазначено про підтримку та фінансування Росією заходів радикальних та екстремістських партій в державах-членах ЄС.

Надія ВІРНА

Підготовлено в рамках Програми USAID “РАДА: підзвітність, відповідальність, демократичне парламентське представництво”, що виконується Фондом Східна Європа.

7 березня 2015 р. виповнилося 100 днів від набуття повноважень депутатів Верховної Ради України VIII скликання. За перші 100 днів у стінах українського Парламенту було проведено 30 пленарних засідань, на яких ухвалено 379 рішень. У порівнянні із попереднім скликанням, нинішній склад Верховної Ради України більш організовано та менш конфліктно розпочав свою роботу. Зокрема, на відміну від Ради VII скликання, старт роботи якої фактично був зірваний десятиденним блокуванням парламентської трибуни, новим депутатам вдалося уникнути гострих і довготривалих протистоянь.

Серед депутатів-мажоритарників, які підлягали моніторингу, відстежується тенденція непослідовної роботи зі своїми округами. Під час роботи в окрузі більшість відстежуваних депутатів виконує свої безпосередні обов’язки, а вже на рівні парламенту потреби округів доносяться народними обранцями набагато слабше. Так, якщо 28% депутатів взагалі не здійснювали особистих прийомів у окрузі, то проблем виборчих округів стосуються лише 34% розроблених ними законопроектів. Про це розповіли представники Громадянської мережі ОПОРА сьогодні, 6 вересня, під час прес-конференції.

Блок 1. Законотворча активність народних депутатів регіону

За півроку роботи у парламенті Олександр Сич самостійно та спільно з іншими депутатами ініціював 13 проектів нормативно-правових актів – 8 законопроектів і 5 проектів постанов. На цей час жоден з документів не набув чинності, оскільки ще не виносився на голосування у Верховній Раді або був відхилений (проект постанови «Про проведення парламентських слухань на тему: «Про забезпечення конституційних гарантій на рівний доступ та якість вищої освіти в Україні» (10 липня 2013 року). Більшість законотворчих ініціатив депутата стосується сфери освіти та відповідає профілю Комітету Верховної Ради України з питань науки і освіти, в якому Олександр Сич є першим заступником голови комітету.

З низки законотворчих ініціатив, у розробці яких брав участь депутат, одна спрямована на просування інтересів виборчого округу № 83, від якого Олександр Сич обраний депутатом Верховної Ради України. 21 червня 2013 р. Олександр Сич разом з колегою по фракції ВО «Свобода» Русланом Марцінківим зареєстрували законопроект під номером 2400а, що передбачає внесення змін до державного бюджету України на 2013 рік та виділення з нього субвенції на соціально-економічний розвиток м. Івано-Франківська у розмірі понад 32 млн грн.

Самостійними законотворчими ініціативами депутата є проект постанови «Про відзначення 80-річчя від дня народження академіка Мирослава Стельмаховича» та законопроекти, що прямо стосуються профілю Комітету з питань науки і освіти, в якому працює Олександр Сич, а саме: про внесення змін до деяких законодавчих актів України (щодо комплектації груп дошкільних навчальних закладів та врегулювання інших питань у галузі освіти); про внесення доповнень до статті 45 Житлового кодексу Української РСР (щодо забезпечення права педагогічних працівників дошкільних та позашкільних навчальних закладів на отримання житла в першочерговому порядку); про внесення доповнень до статей 18 та 30 Закону України «Про вищу освіту» (щодо сприяння працевлаштуванню студентів (слухачів), курсантів, екстернів, асистентів-стажистів, інтернів, клінічних ординаторів, здобувачів, аспірантів (ад'юнктивів) та докторантів); про внесення змін до статті 2 Закону України «Про здійснення державних закупівель» (щодо закупівлі продуктів харчування для загальноосвітніх навчальних закладів).

Серед низки законопроектів, що Олександр Сич ініціював спільно з іншими колегами по парламенту, є проект Закону «Про вищу освіту» (ініціатори: Яценюк А.П., Кличко В.В., Тягнибок О.Я., Гриневич Л.М., Оробець Л.Ю., Павленко Р.М., Розенко П.В., Сич О.М., Фаріон І.Д.) та проект Закону «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України (щодо заборони штучного переривання вагітності (абортів)» (ініціатори: Сич О.М., Зелик Р.Б., Марцінків Р.Р.).

Володимир Купчак за півроку діяльності у парламенті виступив співініціатором 4 законопроектів та самостійно ініціював 1 законопроект. Самостійно ініційований депутатом проект Закону «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України (щодо недопущення здійснення правоохоронними органами політичних репресій), як йдеться у пояснювальній записці до проекту нормативно-правового акту, спрямований на недопущення застосування правоохоронними органами та їх посадовими особами тиску, насильства, погроз, залякування за прояви свободи думки і слова, вільного вираження своїх поглядів і переконань, свободи світогляду і віросповідання, задоволення політичних, економічних, соціальних, культурних та інших інтересів, збереження історичних пам'яток, що становлять культурну цінність. Цей законопроект та й інші законопроекти, до розробки яких долучався Володимир Купчак, не набули чинності, оскільки ще не виносились на голосування у Верховній Раді.

Ольга Сікора долучалася до розробки 4 спільних законопроектів і самостійно ініціювала 1 законопроект. Більшість проектів нормативно-правових актів стосуються профілю її депутатської діяльності як голови підкомітету з питань запобігання та ліквідації наслідків природних та техногенних катастроф, відновлення екологічної рівноваги постраждалих територій.

25 квітня 2013 Ольга Сікора  під номером 2930 зареєструвала самостійно ініційований  проект Закону «Про внесення змін до Регламенту Верховної Ради України щодо реалізації права народного депутата України на депутатський запит». Цим законопроектом Ольга Сікора пропонує виключити з чинної редакції «Регламенту Верховної Ради України» зі статті 25 глави 3 цифри та слова «30 хвилин», знявши таким чином часові обмеження для головуючого на засіданні Верховної Ради України на оголошення внесених депутатських запитів. А статтю 225 Регламенту пропонує доповнити нормою про те, що «Головуючий на пленарному засіданні зобов’язаний оголосити належним чином підготовлені і внесені до дня проведення пленарного засідання депутатські запити».

Серед спільних законотворчих ініціатив Ольги Сікори є проект Закону «Про внесення змін до Закону України «Про статус гірських населених пунктів в Україні» (щодо збільшення державних гарантій в соціально-економічному розвитку)», який розроблений разом з двома іншими депутатами з Івано-Франківщини та колегами по фракції ВО «Батьківщина» Дмитром Шлемком і Василем Гладієм. Цей законопроект передбачає забезпечення державної підтримки проектів, які здійснюються в гірських населених пунктах, у соціальній сфері та сфері розвитку інфраструктури, зменшення фінансового навантаження і субсидування бізнесу у гірських населених пунктах та забезпечення додаткових соціальних гарантій для населення гірських населених пунктів. 

Поки що жодний із законопроектів, до розробки яких причетна Ольга Сікора, не виносився на голосування у парламенті й відповідно не набув чинності.

Анатолій Дирівголова підкомітету з питань організації роботи Верховної Ради України Комітету Верховної Ради України з питань Регламенту, депутатської етики та забезпечення діяльності Верховної Ради України,за півроку роботи у парламенті ініціював 3 власних законопроекти та причетний до розробки 1 спільного законопроекту. Ці проекти нормативно-правових актів в основному стосуються гуманітарної сфери і сфери охорони здоров’я.

Самостійно подані Анатолієм Дирівим законопроекти, що стосуються системи охорони здоров’я, проект Закону «Про внесення змін до статті 15 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» (щодо прийому дітей, яким не зроблено профілактичних щеплень, до дитячих закладів) та проект Закону «Про внесення змін до Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров'я» (щодо соціальних гарантій працівників охорони здоров'я) передбачають усунення обмеження для дітей, які не отримали профілактичних щеплень, щодо перебування у навчальних,  оздоровчих та інших дитячих закладах, а працівникам системи охорони здоров’я передбачають додаткові фінансові гарантії.

Інша власна законотворча ініціатива Анатолія Дирівапроект Закону «Про внесення змін до Закону України «Про засади державної мовної політики» (в частині мови документів, що посвідчують особу або відомості про неї) передбачає використання тільки державної мови при внесенні відомостей про громадянина у паспорт громадянина України та інші офіційні документи, що посвідчують особу і громадянство України. Реалізацію права використовувати своє прізвище та ім'я (по батькові) рідною мовою законопроект передбачає через транскрипцію з державної мови.

Поки що жодний з проектів нормативно-правових актів, до розробки яких має стосунок Анатолій Дирів, не виносився на голосування у парламенті та, відповідно, не набув чинності.

Юрій Дерев’янко за півроку депутатської діяльності у Верховній Раді причетний до розробки 18 законотворчих ініціатив – 16 законопроектів та 2 проекти постанов. 11 з них – це законопроекти, що є власною ініціативою депутата. Проекти нормативно-правових актів, до розробки яких причетний депутат, поки що перебувають на опрацюванні у комітетах Верховної Ради або очікують розгляду. 1 законопроект знятий з розгляду у парламенті (проект Закону «Про внесення змін до Закону України «Про засади запобігання і протидії корупції» та Регламенту Верховної Ради України» (щодо удосконалення окремих положень). Таким чином, жодна із законотворчих ініціатив, участь у розробці яких брав Юрій Дерев’янко, ще не набула чинності. Тематика законопроектів Юрія Дерев’янка стосується як профілю діяльності підкомітету з питань контролю за дотриманням законодавства у сфері боротьби з організованою злочинністю і корупцією органами державної влади та місцевого самоврядування, який очолює депутат, так і інших профілів.

Серед низки власних законопроектів Юрія Дерев’янка є законопроект, яким передбачено зобов’язати депутатів Верховної Ради України звітувати перед виборцями та визначає процедуру звітування.  Це проект Закону «Про внесення змін до Закону України «Про статус народного депутата України» (щодо звіту народного депутата перед виборцями), згідно з яким, у разі схвалення Верховною Радою, депутати будуть зобов’язані щорічно звітувати про свою діяльність за попередній рік шляхом оприлюднення на особистій сторінці, розміщеній на офіційному веб-сайті Верховної Ради України, такої інформації: автобіографії; декларації про майно, доходи, витрати і зобов’язання фінансового характеру; звіту щодо суми коштів, отриманих для виконання депутатських повноважень; звіту щодо використання депутатських пільг; звіту щодо службових відряджень; звіту щодо проведення особистого прийому громадян; прізвищ, імен та по батькові помічників-консультантів народного депутата України.

Спільно з іншими колегами по парламенту Юрій Дерев’янко є ініціатором законопроектів щодо підвищення ставок акцизного податку на пиво, та спрямування на фінансування Національної дитячої спеціалізованої лікарні «ОХМАТДИТ» доходів від підвищення акцизного податку на пиво. До переліку таких законотворчих ініціатив належать законопроекти: «Про внесення змін до Податкового кодексу України» (щодо підвищення ставок акцизного податку на пиво); «Про внесення змін до Бюджетного кодексу України» (щодо спрямування доходів від підвищення ставок акцизного податку на пиво на фінансування заходів з охорони здоров'я та Національної дитячої спеціалізованої лікарні «ОХМАТДИТ»); «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2013 рік» (щодо спрямування доходів від підвищення акцизного податку на пиво на будівництво сучасного лікувально-діагностичного комплексу Національної дитячої спеціалізованої лікарні «ОХМАТДИТ»).

У Верховній Раді України зареєстровано 12 проектів нормативно-правових актів, де серед розробників є Олександр Доній – 7 законопроектів і 5 проектів постанов. З них 1 законопроект і 1 проект постанови є власними законотворчими ініціативами депутата. Всі інші законотворчі ініціативи розроблені спільно з іншими депутатами Верховної Ради. Законотворчі ініціативи Олександра Донія стосуються як профілю очолюваного ним підкомітету з питань державної політики у сфері розвитку та використання мов Комітету Верховної Ради України з питань культури і духовності, так й іншої тематики. Поки що жодний проект нормативно-правового акту не набув чинності, оскільки очікують на розгляд або перебувають на опрацюванні в комітетах. Проект постанови «Про проведення парламентських слухань на тему: «Законодавче гарантування та практичне забезпечення статусу української мови як державної» (10 липня 2013 року) 16 травня 2013 року було відхилено та знято з розгляду.

На противагу Закону України «Про засади державної мовної політики» 14.02.2013 р. Олександр Доній зареєстрував законопроект «Про використання мов в Україні», яким пропонує використовувати, поряд з українською, мови національних меншин у роботі органів влади, установ і організацій при умові, що у населених пунктах, де громадяни України, що належать до національної меншини, проживають компактно і становлять більшість (понад 50 % населення району, міста, села, селища). Крім того, законопроектом Олександра Донія передбачається чинний Закон України «Про засади державної мовної політики» визнати таким, що втратив чинність. На цей час законодавство передбачає можливість використання мов національних меншин за умови, якщо чисельність носіїв регіональної мови становить 10 % і більше чисельності населення регіону.

Крім того, незважаючи на передбачену можливість використання, поряд з українською, мови національних меншин у роботі органів влади, законопроект Олександра Донія передбачає для службових осіб державних, політичних, громадських органів, установ і організацій обов’язковість володіння і користування державною українською мовою письмово та усно під час виконання своїх службових обов’язків. Народним депутатам України, які з якихось причин бажають виступати у сесійній залі іншою мовою, ніж державна, законопроект передбачає, що Апарат Верховної Ради на вимогу інших народних депутатів повинен забезпечувати синхронний переклад на державну мову.

Друга особиста законотворча ініціатива Олександра Донія (проект постанови «Про впровадження мораторію на закриття навчальних закладів системи загальної середньої освіти, розташованих у сільській місцевості») передбачає призупинення процесу закриття навчальних закладів системи загальної середньої освіти, розташованих у сільській місцевості, з метою забезпечення дітям шкільного віку сприятливих умов для здобуття доброякісної освіти за місцем проживання.

Василь Гладій причетний до розробки 21 законотворчої ініціативи – 1 законопроект і 20 проектів постанов. Власних, одноосібно зареєстрованих, проектів нормативно-правових актів депутат не має. Більшість проектів постанов (17 проектів постанов) зареєстровані спільно з колегами по Комітету, прямо відповідають профілю Комітету Верховної Ради України з питань державного будівництва та місцевого самоврядування, в якому працює депутат, та стосуються: перейменування і зміни статусу населених пунктів; прийняття за основу, відхилення та повернення на доопрацювання законопроектів.

Три проекти постанов Василя Гладія, що розроблені спільно з колегою по фракції Дмитром Шлемком, стосуються відзначення свят і пам’ятних дат. Ці постанови наразі опрацьовуються у комітетах та очікують розгляду, і стосуються: відзначення ювілеїв майстрів гуцульського різьбярства Василя і Миколи Девдюків; відзначення 90-річчя від дня народження Миколи Плав'юка; відзначення 140-річчя від дня народження Марка Черемшини.

Єдиний законопроект, до розробки якого причетний Василь Гладій, - це проект Закону «Про внесення змін до Закону України «Про статус гірських населених пунктів в Україні» (щодо збільшення державних гарантій в соціально-економічному розвитку), який депутат зареєстрував разом з двома колегами по парламенту з Івано-Франківщини та колегами по фракції ВО «Батьківщина» Дмитром Шлемком і Ольгою Сікорою. Цей законопроект передбачає забезпечення державної підтримки проектів, які здійснюються в гірських населених пунктах, в соціальній сфері та сфері розвитку інфраструктури, зменшення фінансового навантаження і субсидування бізнесу в гірських населених пунктах та забезпечення додаткових соціальних гарантій для населення гірських населених пунктів. Цим законопроектом передбачається врахування інтересів виборців виборчого округу № 89, від якого Василь Гладій був обраний депутатом, оскільки значна частина населених пунктів округу мають статус гірських населених пунктів.

Дані станом на 30 червня 2013 року

Блок 2. Обіцянки народних депутатів України, обраних у одномандатних округах Івано-Франківської області

Табл. 1. Розподіл обіцянок депутатів-мажоритарників Івано-Франківської області за сферами (%)

Проблема
%
Локальні обіцянки (вирішення специфічних проблем округу)
16
Державне управління
42
Соціальні гарантії та трудові права
42
Інші
0

У семи одномандатних виборчих округах Івано-Франківської області на виборах перемогли 4 кандидати від ВО «Батьківщина», 1 кандидат від ВО «Свобода» і 2 самовисуванці. Всього народні депутати у своїх програмах задекларували 19 чітких обіцянок. Найчастіше обранці з Івано-Франківщини обіцяли вирішувати проблеми у сфері державного управління та проблеми щодо соціальних гарантій і трудових прав (по 42 %). Також обіцяли вирішувати локальні проблеми своїх виборчих округів (16 %).

Олександр Сич (83 округ, ВО «Свобода») не зазначив жодної обіцянки, яку можна було б класифікувати як чітку чи таку, що підлягає цифровому вимірюванню.

Володимир Купчак (84 округ, ВО «Батьківщина») дав 4 обіцянки, які можна класифікувати як чіткі чи такі, щопідлягають цифровому вимірюванню. Депутат пообіцяв, що витрати на утримання органів влади буде скорочено вдвічі. Також обіцяв скасувати пільги багатих посадовців. Прожитковий мінімум і мінімальну заробітну платню зобов’язувався довести до 3 500 грн. Зарплатню бюджетників обіцяв збільшити вдвічі.

Ольга Сікора (85 округ, ВО «Батьківщина») дала 4 обіцянки, які можна класифікувати як чіткі чи такі, що підлягають цифровому вимірюванню. Депутат пообіцяла, що витрати на утримання органів влади буде скорочено вдвічі. Також обіцяла скасувати пільги багатих посадовців. Прожитковий мінімум і мінімальну заробітну платню, згідно з її обіцянкою, буде доведено до 2 400 грн. Зарплатню бюджетників обіцяла збільшити вдвічі.

Анатолій Дирів (86 округ, ВО «Батьківщина») дав 4 обіцянки, які можна класифікувати як чіткі чи такі, що підлягають цифровому вимірюванню. Депутат пообіцяв, що витрати на утримання органів влади буде скорочено вдвічі. Також обіцяв скасувати пільги багатих посадовців. Прожитковий мінімум і мінімальну заробітну платню зобов’язувався довести до 
2 400 грн. Зарплатню бюджетників обіцяв збільшити вдвічі.

Юрій Дерев’янко (87 округ, самовисуванець) дав 3 локальні обіцянки , які можна класифікувати як чіткі чи такі, що підлягають цифровому вимірюванню. Депутат пообіцяв, що будівництво і капітальний ремонт доріг проводитиметься у кожному населеному пункті округу. Обранець запевнив, що він продовжить газифікацію населених пунктів округу. Також обіцяв збудувати плавальний басейн у м. Надвірній.

Програму Олександра Донія (88 округ, самовисуванець) можна охарактеризувати як загальнодекларативну.

Василь Гладій (89 округ,ВО «Батьківщина») дав 4 обіцянки, які можна класифікувати як чіткі чи такі, щопідлягають цифровому вимірюванню. Депутат пообіцяв, що витрати на утримання органів влади буде скорочено вдвічі. Також обіцяв скасувати пільги багатих посадовців. Прожитковий мінімум і мінімальну заробітну платню зобов’язувався довести до 2 400 грн. Зарплатню бюджетників обіцяв збільшити вдвічі.

Блок 3. Депутатські запити

Депутат
Захист інтересів окремих громадян та колективів
Розслідування зловживань та порушень
Інфраструктура в округах
Політика та законодавство
Всього
Василь Гладій 1 2 4   7
Юрій Дерев’янко 2   7 2 11
Анатолій Дирів 1 4 2   7
Олександр Доній 2 2 1   5
Володимир Купчак   2     2
Олександр Сич   1 3 3 7
Ольга Сікора   3 2 3 8
Сфери
Василь Гладій
Юрій Дерев’янко
Анатолій Дирів
Олександр Доній
Володимир Купчак
Олександр Сич
Ольга Сікора
Кабінет міністрів
5
5
3
3
 
6
6
Міністерство культури
1
   
1
     
Державне агентство автомобільних доріг
1
           
Міністерство фінансів  
2
         
Міністерство охорони здоров’я  
2
         
Державна казначейська служба  
1
         
Міністерство аграрної політики та продовольства  
1
1
       
Міністерство внутрішніх справ    
1
       
Генеральна прокуратура    
2
  1   2
Міністерство інфраструктури      
1
     
Антимонопольний комітет         1    
Міністерство освіти і науки           1  

Депутати-мажоритарники з Івано-Франківщини разом в сумі подали 47 депутатських запитів, з них 6 запитів стосувалися захисту інтересів окремих громадян та колективів, 14 – розслідування зловживань та порушень, 19 – інфраструктури в округах, 8 – політики та законодавства. Олександр Сич – автор 6 запитів і співавтор 1 запиту, Володимир Купчак – автор 2 запитів, Ольга Сікора – автор 8 запитів, Анатолій Дирів – автор 5 і співавтор 2 запитів, Юрій Дерев’янко – автор 9 і співавтор 2 запитів, Олександр Доній – автор 5 запитів, Василь Гладій – автор 5 і співавтор 2 запитів. Прикарпатські мажоритарники найбільше запитів адресували Кабінету міністрів України – 28 запитів, 5 запитів Генеральній прокуратурі України, по 2 запити – Міністерству культури України, Міністерству аграрної політики та продовольства України, Міністерству охорони здоров'я України та Міністерству фінансів України, інші 6 міністерств і відомств отримали по одному запиту.

Блок 4. Відвідуваність пленарних засідань Верховної Ради

Депутат
Письмова реєстрація
Електрона реєстрація
Кількість пропусків
% пропусків
Кількість пропусків
% пропусків
Василь Гладій 0 0 8 16
Юрій Дерев’янко 0 0 14 27
Анатолій Дирів 1 2 7 14
Олександр Доній 1 2 22 43
Володимир Купчак 8 15 22 43
Олександр Сич 0 0 4 8
Ольга Сікора 4 8 19 37

Дані станом на 12 липня 2013 року

Одним із ключових механізмів міжфракційного компромісу стало збільшення кількості парламентських комітетів та відповідно керівних посад. Народні депутати України виявили найбільшу зацікавленість комітетами, предметом відання яких є різні сфери економічних впливів. А от соціального та гуманітарного напрямку виявились не настільки популярними. Такий стан речей яскраво демонструє відсторонення народних депутатів від власних передвиборчих обіцянок, які здебільшого мали соціальний характер.

Українські стрічки вже не перший рік збирають міжнародні нагороди. Але із касовими зборами в українських фільмів - біда. Одні говорять, що причина у фінансуванні - держава і приватні інвестори не спішать вкладатися в кінозйомку. Інші скаржаться малу кількість екранів в країні, що робить фільми неокупними. А ще слабко розвинена кіноіндустрія та нестача професійних кадрів. Програма RE:ФОРМА розбиралася, яка підтримка необхідна українському кіно. 

В ІМЕНАХ І СУМАХ. УКРАЇНСЬКЕ КІНО СЬОГОДНІ

На розвиток українського кіно держава цього року виділила 271 мільйон гривень. З них 260 – на виробництво та поширення фільмів, вироблених в Україні. Це – половина суми, за яку Том Маккарті зняв фільм «У центрі уваги», що цього року отримав головну нагороду Кіноакадемії.

09 08 kino

Виділені 260 мільйонів розподіляють між 60 проектами, 40 із яких це ігрові та анімаційні фільми. Найбільше, дев’ять з половиною мільйонів гривень, отримає стрічка “Коли падають дерева” Марисі Нікітюк, яка в травні цього року в Каннах отримала нагороду за кращий сценарій серед країн Центральної та Східної Європи.

Найдорожчим державним проектом має стати біографічний фільм про останні роки заслання Тараса Шевченка “Таразі. Прощання з пустелею”, на який з державного бюджету піде 22 з половиною мільйонів гривень.

09 08 kino2

Найуспішніший український фільм 2015 року – “Незламна”, знятий спільно із росіянами. При бюджеті в 5 мільйонів доларів стрічка заробила у світовому прокаті 9. З них 600 тисяч зібрали українські кінотеатри. У 2015 році закрила касові збори  стрічка Олеся Саніна “Поводир”, яка при бюджеті 16 мільйонів гривень заробила 14, ставши найкасовішим українським фільмом.

А от рекордсмен за кількістю міжнародних нагород фільм “Плем’я” Мирослава Слабошпицького зібрав у кінотеатрах трохи менше 400 тисяч гривень.

«ЇЇ СЕРЦЕ». НА ЗНІМАЛЬНОМУ МАЙДАНЧИКУ

Ми потрапили на зйомки одного з фільмів, які зараз співфінансуються державою. Ахтем Сеітаблаєв, режисер «Хайтарми», працює над новою стрічкою «Її серце». Це реальна історія часів Другої світової. Тоді татарка Саіде Аріфова врятувала від нацистів близько 90 єврейських дітей. Вона дала їм кримсько-татарські імена, навчила традицій і молитов. А потім, коли в 1944-му вже радянські війська прийшли депортували татар, вона врятувала цих дітей вдруге, відкривши правду про їхнє коріння. 

09 08 kino3

Ахтем Сеітаблаєв, працює над новою стрічкою «Її серце»

- Наше кіно почало розвиватися, кіно, в якому знімаються українські актори. Звичайно, є багато серіальних історій, але тим не менше, раніше і вони були спільного українсько-російського виробництва. Мене, як молодого спеціаліста це дуже тішить, –  розповідає Лілія Яценко, акторка, що виконує головну роль у фільмі.

Режисер Ахтем Сеітаблаєв розповідає, що після успіху «Хайтарми» співпрацювати з державою стало простіше, є розуміння потреб виробництва, є сприяння з боку Держкіно. І вже зараз режисер готує до зйомок свою третю історію – «Кіборги».

КОЛИ БУДЕ УКРАЇНСЬКИЙ ГОЛІВУД?

З таким питанням йдемо до голови Держагентства з питань кіно Пилипа Іллєнка.

- Тоді, коли знімати в Україні буде вигідніше, простіше, зручніше і привабливіше ніж в тих країнах, де зараз знімаються голівудські фільми.

Іллєнко переконує, що український кінематограф розвивається.  І на виході  дуже важливо отримати не тільки відзняті фільми, а й сформувати кіноіндустрію. Бо саме зараз йде пошук нового обличчя українського кіно, як певної естетичної школи, як напряму в мистецтві. А сформуватися він зможе тільки тоді, коли одночасно творить певна кількість людей. Якість постане з кількості. Так було із геніальним фільмом Параджанова “Тіні забутих предків”, який вийшов в 1964 році. Тоді на студії Довженка знімалося в рік 25-30 стрічок.

- Нам треба багато фільмів. Треба привчати глядача до українського кіно, треба щоб глядач до цього звик, як він звик до російських серіалів чи американських фільмів.

Іллєнко сподівається, що новий поштовх до виробництва дасть прийняття закону, спрямованого на підтримку кінематографії в Україні.

ЩО В ЗАКОНІ

Законопроект передбачає створення Державного Фонду підтримки кінематографії України. Його фінансування не може бути меншим за 0,2% видатків державного бюджету за попередній рік. Таким чином, наступного року сума коштів, виділених на розвиток кіно може зрости з 271 мільйону до більш як мільярда.

09 08 kino4

У Фонд йтимуть податки від лотерейної діяльності, реалізації прав на фільми. Щоб отримати державне фінансування, потрібно пройти спеціальний конкурс, так званий пітчинг. Тим, хто пройшов відбір в категоріях документального, просвітницького, авторського, деб’ютного кіно та фільмів для дітей отримає 100% державних грошей. На 80% зможуть розраховувати творці ігрових фільмів. Вперше влада готова фінансувати і серіали, покриваючи 50% вартості.

Іноземним кіновиробникам, які знімають в Україні, можуть відшкодовувати 25% витрат. Але для отримання такої субсидії потрібно виконати низку умов: наприклад ігровий фільм повинен мати бюджет не менше 10 млн 150 тисяч гривень, хронометраж не менше 74 хвилин.

Також тут треба пройти культурний тест. Закон визначає ряд критеріїв, за які нараховуються бали. Наприклад, якщо героєм фільму є персонаж української історії, –  нараховується 2 бали, якщо у фінальній версії присутня українська мова – 6 балів, за кожного українця-члена знімальної команди дається півбала, але в сумі не більше семи. Аби пройти Культурний тест потрібно набрати мінімум 20 балів із 46 максимальних, 18 із яких мають стосуватися виробничого процесу.

09 08 kino5

Ще одна форма субсидії, яка надається іноземним знімальним групам – відшкодування 10% витрат на гонорари акторському складу.

Одна з авторів законопроекту, Ірина Подоляк вважає, що результати цього закону можна буде відчути років через 5-6, адже жоден закон миттєвого ефекту не дає.

- Можна звісно тільки нарікати, що українського кіно нема, що воно неякісне чи неконкурентне, але якщо нічого не робити, і не виділяти цих грошей, то ми його ніколи й не отримаємо, - каже вона.

ЩОБ З’ЯВИВСЯ РИНОК – БУДУЙТЕ КІНОТЕАТРИ

Продюсерка Іванна Дядюра радить шукати проблеми української кіноіндустрії ще й в кількості кінотеатрів і екранів в країні. Кіно потрібно показувати, щоб працював ринок – на фільмах потрібно заробляти.

- Чим більше буде кінотеатрів, тим більше ми зможемо говорити про індустрію прокату, а прокат починається з виробництва, це і є індустрія кіно.

09 08 kino6

На знімальному майданчику фільму  «Її серце»

Ще одне питання, до якого апелює Іванна Дядюра – те, з яким бажанням українські кінотеатри беруть в прокат український продукт. Поки що, за словами продюсерки, не вірять. І з задоволенням забирають голівудські блокбастери чи західні фільми, на які 100% піде глядач. Щодо українських – то зараз це радше епізодична добра воля прокатників та директорів кінотеатрів, які розподіляють достатню кількість сеансів на український продукт.

СТОРОЖОВА ЗАСТАВА. ЧИ СТАНЕ УСПІШНИМ УКРАЇНСЬКЕ ФЕНТЕЗІ

Перше українське фентезі «Сторожова застава» має вийти на екрани у грудні. Фільм розповідає історію підлітка, який з нашого часу потрапляє у містичну Київську Русь. Це має бути типове комерційне кіно.

Сторожова Застава. Офіційний тизер

Продюсер фільму Єгор Олесов вірить в його успішність. Без віри, каже, важко працювати. Він визнає, що спецефекти і технології, використані у фільмі можуть поступатися західним, але сподівається, що українським глядачам сподобається історія про українське минуле.

- В Голівуді не знімуть кіно про Київську Русь, в цьому і є наша унікальність, - каже він. - Звісно, хочеться, щоб глядачі, які прийдуть переконалися, що український фільм може бути цікавим.

Продюсер розповідає, що через прецеденти з не дуже якісними українськими фільмами сформувався стереотип, що наше кіно не може бути цікавим і масовим. Але останніми роками дійсно було кілька фільмів, які руйнують цей стереотип, вважає він.

- Чим більше буде класного локального українського кіно, тим швидше глядачі в нього повірять.

ЕКСПЕРТНА ДУМКА. БРАКУЄ КІНООСВІТИ

Найголовніша проблема українського кіноринку, це навіть не відсутність грошей, вважає кіноекспертка Аксінья Куріна. Це відсутність кіношколи.

- Якщо уявити гіпотетичну ситуацію, що ми засиплемо національне кіно грошима, дуже мала ймовірність, що ми отримаємо якісний продукт. Так, можливо проб’ються одна-дві талановиті людини, але це не значить, що з’являться десятки конкурентоздатних фільмів.

Для того, щоб глядачі дивилися українські фільми і серіали вони мають бути зроблені якісно. Тому ставку потрібно робити якраз на кіноосвіту, вважає експертка.

А ЯК У НИХ. ЧЕХІЯ

Студія Барандов, заснована у передмісті Праги Вацлавом Гавелом, батьком колишнього Президента Чехії, добре відображає стан місцевого кіноринку. Куди їдуть знімати з усього світу, і де скаржаться на брак власної кінопродукції.

Після оксамитової революції студію було приватизовано. Адаптація до ринкових умов, згортання виробництва чеських фільмів ледь не спричинили закриття кіностудії на початку 2000-х. Однак Барандов врятували американські продюсери, яких привабила дешевизна зйомок та універсальність Праги як майданчика, на якому можна було зняти як кіно про вікторіанську епоху, так і сучасний бойовик з повним пакетом спецефектів та каскадерських трюків. Зараз студія – це 14 знімальних павільйонів і майже 160 тисяч квадратних метрів для натурних зйомок. Тут знімали масові сцени для «Жанни д’Арк» та «Хронік Нарнії». В одному із павільйонів побудували копію базиліки Святого Петра для зйомок серіалу «Борджіа», а інший перетворили на Лондон ХІХ століття для фільму Романа Поланскі «Олівер Твіст».

Кадри з фільмів, зняті на кіностудії Барандов

У 2010 році чеський уряд прийняв державну програму часткового повернення грошей, вкладених в кіновиробництво на території Чехії. 20% витрат компенсує держава творцям фільму після завершення роботи над ним. На такий крок довелося піти, аби витримати конкуренцію із Угорщиною і Румунією, де активно переманюють кіно виробників. В тому числі за рахунок впровадження подібних субсидій. За 5 років було компенсовано 65 мільйонів доларів. Заробітки кіноіндустрії в 2015 році склали 150 мільйонів доларів. 90% цієї суми дали іноземні фільми.

Підхід до власного кіновиробництва у Чехії дуже прагматичний – знімай, якщо впевнений, що твій проект окупиться. Держава може компенсувати п’яту частину витрат на виробництво або профінансувати різницю вартості квитків, які на чеські фільми традиційно дешевші, аніж на іноземні. В 2013 році було створено Державний фонд підтримки кінематографії, який має сприяти розвитку місцевого кінематографу. Однак суми, закладені там навіть не співставні з українськими – в 2016 планується профінансувати шість стрічок на 2 мільйони євро.

RE:Форма – це спільний проект Громадянської мережі ОПОРА, Громадського телебачення, Першого національного телеканалу і Програми USAID РАДА. У щотижневій програмі ви дізнаєтеся про те, працюють чи не працюють прийняті парламентом реформаторські закони і як аналогічні реформи реалізувалися у інших країнах. Через серію репортажів з різних регіонів України ми покажемо вам успішні зразки реалізації новоприйнятих норм, дізнаємося, де і чому вони пробуксовують та адресуємо проблемні питання безпосередньо до парламентарів.

На Вінниччині під час парламентських виборів - 2012 у восьми округах перемогли шестеро самовисуванців та по одному кандидату від Партії регіонів і ВО «Батьківщина».

Кілька наших земляків також стали нардепами, пройшовши до парламенту за списками політичних сил. Від початку роботи депутатів нової каденції минає півроку, з цієї нагоди пригадаймо, що депутати-вінничани обіцяли виборцям, коли ще буди кандидатами, і проаналізуймо дещо з того, що вони встигли зробити після отримання мандатів.

Олександр Домбровський (виборчий округ № 11, самовисуванець, позафракційний) головними своїми завданнями як народного депутата називав прийняття низки першочергових законів, спрямованих на підвищення якості життя, досягнення єдності в суспільстві, зміцнення місцевого самоврядування, розвиток економіки, соцзахисту, відродження українського села, впровадження дієвої молодіжної політики, розвиток територіальних громад, унеможливлення корупції, зміцнення міжнародних позицій держави тощо.

«Головним обов’язком депутата Верховної Ради вважаю відстоювання на державному рівні інтересів своїх виборців, свого міста, своєї області», - писав він у своїй програмі.

За період роботи в парламенті Олександр Домбровський став автором двох законопроектів: "Про внесення змін до Податкового кодексу України (щодо оптимізації порядку сплати податку на додану вартість сільськогосподарськими підприємствами)" та "Про мораторій на внесення змін до Податкового кодексу України в частині фіксованого сільськогосподарського податку та особливостей справляння податку на додану вартість для сільськогосподарських підприємств (товаровиробників)". Виступів Олександра Домбровського в базі даних Верховної Ради не зафіксовано, депутатських запитів від нього наразі теж не надходило.

Петро Порошенко (виборчий округ № 12, самовисуванець, позафракційний) серед положень своєї програми з відродження України називав особистий вибір і персональну відповідальність кожного громадянина; право як основу суспільного ладу і основну функцію держави, рівність громадян перед законом, доступне і справедливе правосуддя; зміну ставлення до праці, вироблення стратегії розвитку для кожного села, міста, області й країни в цілому; а також «інтеграцію України до найближчого і найбажанішого для більшості громадян європейського цивілізаційного простору», що є «безальтернативною стратегією нашого позиціонування на міжнародній арені».

В активі Петра Порошенка 5 виступів – три з місця і два з трибуни. 11 січня він брав слово під час обговорення Проекту Постанови про Заяву Верховної Ради України: «Про підтримку курсу України на інтеграцію до Європейського Союзу», також 20 і 21 березня – про призначення позачергових місцевих виборів та щодо Проекту Постанови "Про призначення чергових виборів депутатів Київської міської ради та Київського міського голови". Законопроектів авторства та співавторства Петра Порошенка зареєстровано три: "Про Резолюцію Європейського Парламенту щодо ситуації в Україні, ухвалену 13 грудня 2012 року"; "Про реалізацію євроінтеграційних прагнень України та укладення Угоди про асоціацію між Україною та Європейським Союзом"; "Про повторні вибори народних депутатів України до Верховної Ради України VII скликання у деяких одномандатних виборчих округах 94, 132, 194, 197, 223 у зв'язку з неможливістю достовірного встановлення підсумків голосування 28 жовтня 2012 року". Депутатських запитів від нього до жодних інституцій поки що не надходило.

Микола Катеринчук (виборчий округ № 13, ВО «Батьківщина») під час виборів брав на себе зобов’язання, «усвідомлюючи свою відповідальність перед Українським народом і Об`єднаною опозицією «Батьківщина», яка висунула мене кандидатом в народні депутати України», а в разі невиконання цих зобов’язань присягався написати заяву про складання депутатських повноважень. Народний адвокат Микола Катеринчук, як він себе називав у програмі, висловлювався за доступність якісної, сучасної освіти та медицини, антикорупційну люстрацію, захист української мови, європейські зарплати та пенсії, збільшення виплат селянам за земельний пай до 7 %; звільнення корумпованих суддів та правоохоронців; створення в окрузі щорічно 1 000 нових робочих місць...

Що стосується безпосередньо роботи в залі парламенту, то Микола Катеринчук обіцяв голосувати лише особисто, а також: «вступити до фракції Об’єднаної опозиції «Батьківщина» у Верховній Раді VII скликання та не виходити з неї протягом дії мандату, наданого мені виборцем». Проте остання з наведених нами обіцянок раптом опинилась під загрозою зриву.

«Я запропонував Турчинову розглянути на найближчому засіданні… питання про виключення з фракції або Бондаренка, або мене», - заявив Микола Катеринчук у березні, оскільки, на його думку, соратник з фракції «Батьківщина» нардеп В. Бондаренко поливає його брудом, заявляючи, що Катеринчук «не має права щось робити або ухвалювати якісь рішення самостійно по київській кампанії» (з виборів міського голови).

Микола Катеринчук за час нової каденції 4 рази виступив з місця – під час створення лічильної комісії ВР, обговорення постанови про висвітлення діяльності ВР, формування складу парламентських комітетів (12, 18 та 25 грудня) та 11 січня під час обговорення кандидатури голови нацбанку. Також подав 9 законопроектів: про вибори депутатів місцевих рад, про державну мову, про оренду землі (щодо розміру річної орендної плати за пай), про захист прав журналістів, процедуру банкрутства фізичної особи, судочинство тощо. Запитів подав три – з них 2 до Кабміну (стосовно негайного реагування на події, що відбуваються на Чорнобильській АЕС.., також щодо надання інформації про стан виконання деяких розділів Закону України «Про Загальнодержавну програму адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу»), також запит до Держадміністрації залізничного транспорту - щодо поліпшення обслуговування залізничним транспортом мешканців міста Калинівка Вінницької області.

Віктор Жеребнюк (виборчий округ № 14, самовисування, фракція Партії регіонів) декларував, зокрема, пріоритетний розвиток подільського села, дотації сільгоспвиробникам, збереження медзакладів, ремонт доріг та благоустрій, підтримка соціально незахищених верств зобов’язувався впроваджувати Віктор Жеребнюк, обіцяючи також «організувати державну підтримку культурних та освітніх центрів, сприяти відродженню та розвитку духовності та віри…»

Виступів Віктора Жеребнюка в сесійній залі наразі не зафіксовано, подав 2 законопроекти - про зелені насадження міст та інших населених пунктів і про внесення змін до Податкового кодексу України (щодо статусу та розміру ставки фіксованого сільськогосподарського податку), також надіслав один запит генпрокурору - щодо перевірки фактів перевищення службових повноважень посадовими особами Комунального підприємства «Жмеринкакомунсервіс».

Микола Джига (виборчий округ № 15, фракція Партії Регіонів) у разі обрання депутатом Верховної Ради обіцяв вирішувати нагальні проблеми округу, серед яких газифікація конкретних сіл округу, сприяння зайнятості шляхом будівництва цукрозаводів і елеватора, відновлення тваринництва та розвитку садівництва; залучення коштів на поліпшення роботи медзакладів і «розвиток санавіації як основи збереження життя людей у випадку екстрених ситуацій та катастроф»; розвиток освіти шляхом добудови шкіл та дитсадків; захист інтересів громадян, пенсіонерів, підтримка молоді; будівництво спортивних майданчиків на територіях сіл та селищ; підтримка переробних сільгосппідприємств, енергозбереження, правова допомога громадянам та інше.

Нардеп Микола Джига один раз виступив з місця – щодо внесення змін до Закону України «Про гуманітарну допомогу» (щодо порядку визнання вантажів гуманітарною допомогою за мовчазною згодою). Законопроектів зареєстрував два - "Про внесення змін до Закону України «Про засади запобігання і протидії корупції» та  "Про внесення змін до Закону України «Про заходи протидії незаконному обігу наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів та зловживанню ними» щодо моніторингу ситуації.

Запитів подав п’ять. До Кабміну - щодо вжиття дієвих заходів з метою виконання Національною акціонерною компанією «Нафтогаз України» умов договору стосовно фінансування завершення робіт з газифікації села Рахни-Лісові Шаргородського району Вінницької області та запит стосовно вжиття невідкладних заходів щодо остаточної утилізації непридатних та заборонених хімічних засобів для захисту рослин на Джуринському отрутомогильнику, що розташований на території села Джурин Шаргородського району Вінницької області. До Вищої кваліфікаційної комісії суддів України надійшов запит депутата Джиги стосовно перевірки фактів порушення норм процесуального права суддею Ленінського районного суду міста Вінниця Юрієм Ковбасою та посадовими особами прокуратури Вінницької області при розгляді кримінальної справи щодо обвинувачення Олега Яковлєва та Марини Багдасарової. Ще один запит на цю ж тему він подав генпрокурору, до якого також звернувся щодо перевірки фактів порушення конституційних прав мешканців гуртожитку у місті Шаргород Вінницької області власниками товариства з обмеженою відповідальністю «Шаргородрайагробуд».

Оксана Калетник (виборчий округ № 16, самовисування, фракція КПУ) обіцяла домагатись впровадження державної програми розвитку Придністровського Поділля; зниження податків підприємцям, які створюють робочі місця; гарантованого фінансування соціальної сфери; якісного медичного обслуговування на базі районних та сільських лікарень, амбулаторій, фельдшерсько-акушерських пунктів і державних аптек у селі; програми захисту інвалідів та ветеранів війни та праці; підтримки освіти; відродження кооперації на селі; прийняття закону про захист майнових прав селян-пайовиків; розвиток «зеленого туризму»; розширення повноважень місцевих рад; формування держбюджету «знизу»; виборності місцевих суддів населенням території тощо.

Виступила Оксана Калетнік один раз з місця, під час години питань до уряду 22 березня. Стала автором 6 законопроектів - доповнень до Закону України «Про державну допомогу сім'ям з дітьми» (щодо скорочення кількості документів для отримання державної допомоги при народженні дитини); змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2013 рік» про врахування обсягу коштів, необхідних для державного пільгового кредитування індивідуальних сільських забудовників; змін до деяких законів України (щодо заборони приватизації, списання і відчуження культових та інших будівель і майна); змін до статті 265 Податкового кодексу України (щодо об'єктів житлової нерухомості релігійних організацій); щодо державного соціального страхування священнослужителів, церковнослужителів та осіб, які працюють у релігійних організаціях на виборних посадах); про відкритість використання публічних коштів. Запитів від Оксани Калетник не надходило.

Григорій Заболотний (виборчий округ № 17, самовисуванець, позафракційний) особливий акцент робив на програмі відродження подільського села, обіцяючи, що він та його команда доб'ється виділення коштів на відродження інфраструктури села; поверне систему виплати дотацій здавачам сільськогосподарської продукції у спрощеному варіанті, тобто безпосередньо при здаванні м’яса та молока переробним підприємствам...

«Я категорично проти ухвалення закону про ринок землі в нинішніх економічних і правових умовах. У зоні особливої уваги нашої команди будуть медицина й освіта на селі. Зарплати, пенсії та соціальна допомога мають бути збільшені мінімум удвічі. Досить виходити з жебрацької філософії порівняння їх із фальшивим і принизливим прожитковим мінімумом. Наша команда доб’ється, щоб боротьба з корупцією та свавіллям чиновників стала державним завданням № 1...» - такі, зокрема, тези наведено в програмі Григорія Заболотного.

Григорій Заболотний став співавтором законопроекту про повторні вибори народних депутатів України до Верховної Ради України VII скликання у деяких одномандатних виборчих округах 94, 132, 194, 197, 223 у зв'язку з неможливістю достовірного встановлення підсумків голосування 28 жовтня 2012 року, також раз виступав з місця - 16 травня під час обговорення Проекту Постанови про проведення парламентських слухань на тему: «Державне регулювання діяльності суб'єктів природних монополій - забезпечення проведення збалансованої цінової і тарифної політики». Депутатських запитів від Григорія Заболотного ще не надходило.

Григорій Калетник (виборчий округ № 18, самовисуванець, фракція ПР) запевняв, що його діяльність буде направлена на виконання наказів виборців, серед яких ремонт та будівництво доріг і надійне транспортне сполучення; забезпечення питною водою шляхом будівництва артезіанських свердловин та водогонів; фінансова підтримка державою сільськогосподарських виробників; соціально-економічний розвиток територіальних громад; необхідність 65 % держбюджету залишати місцевим радам; недопущення закриття шкіл, лікарень, ФАПів…

«Продовжу роботу над розвитком альтернативних джерел енергії та енергетичною, екологічною, продовольчою безпекою держави; спрямую свої зусилля на підтримку закладів освіти, а також збільшення державного замовлення для студентів ВУЗів; на законодавче забезпечення гарантій випускникам першого робочого місця…» - обіцяв Григорій Калетнік.

У Раді нинішнього скликання Григорій Калетнік 5 разів виступив з трибуни - під час розгляду законопроекту «Про розвиток виробництва та споживання біологічних палив», Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про державну підтримку сільського господарства України»; Закону України «Про внесення змін до статті 3 Закону України «Про державну підтримку сільського господарства України» щодо регулювання закупівельних цін на молоко».Подав 17 законопроектів, які стосуються не лише сільського господарства та суміжних напрямків  - ринку зерна, земельного кодексу тощо (Григорій Калетнік - голова Комітету Верховної Ради з питань аграрної політики та земельних відносин), а й питань вищої освіти. Депутатських запитів не надходило.

Ігор Калетнік як депутат, що пройшов за партійним списком КПУ (нині позафракційний, оскільки є віце-спікером), має, очевидно, втілювати програму своєї політсили, як і решта «списочників». Він двічі виступив з трибуни - під час обрання першого заступника голови ВР (коли розглядали його кандидатуру) і під час обговорення Проекту Закону про внесення доповнень до Закону України «Про державну допомогу сім'ям з дітьми» (щодо скорочення кількості документів для отримання державної допомоги при народженні дитини)…  Законопроектів, розроблених ним, подано 4 - про внесення змін до деяких законодавчих актів України (щодо впровадження смертної кари як виду покарання); про внесення доповнень до Закону України «Про державну допомогу сім'ям з дітьми»; про внесення змін до Податкового кодексу України (щодо збору за користування земельними ділянками сільськогосподарського призначення); про внесення змін до Закону України «Про вищу освіту» (щодо створення умов для підвищення ефективності діяльності вищих навчальних закладів). Запитів від Ігоря Калетника ще не надходило.

Геннадій Ткачук (обраний за списком, фракція партії «УДАР») двічі виступав з місця – коли обговорювали Проект Постанови про проведення парламентських слухань на тему: «Про стан виконання судових рішень в Україні», також під час години запитань до Уряду щодо стану справ в АПК. Подав два законопроекти - "Про внесення змін до Закону України «Про статус народного депутата України» (щодо скасування пільг), "Про внесення змін до Господарського кодексу України" (щодо врегулювання змісту та порядку застосування штрафних санкцій у сфері господарювання). Також Геннадій Ткачук надіслав запит генпрокурору - щодо неналежного реагування, зволікання та формального підходу до розгляду депутатського звернення правоохоронними органами стосовно ситуації, що склалася довкола об'єктів нерухомого майна, яке знаходиться за адресою: місто Київ, проспект Московський, 23.

Володимир Продивус (фракція ПР) у сесійній залі ще не виступав, подав один законопроект - "Про внесення змін до Закону України «Про відходи» щодо вдосконалення питань законодавства про відходи. Запитів від нього не надходило.

Олег Зарубінський (фракція ПР) двічі виступав з місця (щодо Проекту Постанови про порядок денний і Проекту Постанови про призначення чергових виборів депутатів Київської міської ради та Київського міського голови) та раз з трибуни - в розділі «Оголошення, заяви, повідомлення…» Зареєстрував 11 законопроектів, які стосуються авторського права, форменого одягу, громадянства, захисту прав споживачів, суднобудування, сімейного та кримінального кодексів тощо. Зокрема, про внесення змін до Сімейного кодексу України (щодо невідворотності обов'язку утримувати дитину особами, які позбавлені батьківських прав). Запитів від Олега Зарубінського надійшло чотири. До Кабміну - щодо заходів, спрямованих на ефективне впровадження «зеленого тарифу» та поширення альтернативних джерел енергії в Україні; щодо забезпечення належних умов діяльності державних телерадіокомпаній України. До Міністерства енергетики та вугільної промисловості щодо захисту житлових прав робітників газотранспортних та газорозподільчих мереж; до Міністерства охорони здоров’я щодо забезпечення хворих медичними препаратами, аналоги яких не виробляються в Україні.

Роман Стаднійчук став депутатом як «списочник» «Батьківщини» внаслідок позбавлення депутатських повноважень Сергія Власенка. Набув депутатських повноважень 19 березня. Наразі позафракційний, ще не виступав, законопроектів та запитів не подавав.

Красномовною ілюстрацією дотримання обіцянок та виконання наказів виборців є і деякі голосування депутатів. Погляньмо, наприклад, на поіменне голосування наших земляків щодо проекту Постанови про відповідальність Кабінету Міністрів України (№ 2617) - за основу та в цілому (цим проектом, фактично, пропонувалося відправити уряд Азарова у відставку).

Джига М.В.            Проти
Жеребнюк В.М.     Відсутній
Калетнік Г.М.         Не голосував
Продивус В.С.       Не голосував
Ткачук Г.В.           За
Калетник О.М.       За
Домбровський О.Г. За
Калєтнік І.Г.          За
Порошенко П.О.     Відсутній
Стаднійчук Р.        Не голосував

Цікаво також, як голосували нардепи-вінничани під час вирішення долі «славнозвісної» пенсійної реформи. Поіменне голосування про прийняття за основу проекту Закону "Про внесення змін до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (щодо поліпшення умов виходу на пенсію) показує, що не вистачило лише трьох голосів. М. Катеринчук тоді був відсутній, голоси «за» дали Г. Ткачук, О. Калетнік, О. Домбровський, Г.Заболотний, І. Калетнік, решта «наших» або не голосували, або не підтримали, або утримались.

А ось поіменне голосування за подібний проект Закону - "Про внесення змін до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (щодо відновлення пенсійного віку для жінок, страхового стажу та порядку визначення пенсії)".

Були відсутні Микола Джига, Віктор Жеребнюк, Микола Катеринчук , Григорій Калєтнік та Роман Стаднійчук. Олег Зарубінський та Володимир Продивус не голосували. «За» голосували Геннадій Ткачук, Оксана Калетнік, Ігор Калетнік, Петро Порошенко та Олександр Домбровський.

«За» - лише 221 депутат, тому рішення про фактичне скасування «Тігіпкової реформи» тоді не було прийнято, не вистачило 5 голосів...

Галина Сегеда,
Громадянська мережі ОПОРА,
м. Вінниця

З початку 2016 року, у період з 1 січня по 19 квітня, Верховна Рада України VIII скликання провела 35 пленарних засідань. За цей час було зафіксовано 827 голосувань за питання порядку денного.

Враховуючи середньостатистичні показники голосування «за», «проти», «утримався», а також неголосування або відсутності на засіданнях депутатів, можна засвідчити, що депутати-мажоритарники міста Києва не завжди підтримували винесені на розгляд Верховною Радою законодавчі акти. Зокрема, лідерами голосування «за» є представники парламентської коаліції: Дмитро Андрієвський – 68,7 %, Олександр Третьяков – 60,8 %, Володимир Ар'єв – 58,9 % та Віталій Сташук – 53,8 %. Решта депутатів голосували ствердно у менш ніж половині випадків. Ніколи не голосував «за» Андрій Білецький, але це пояснюється тим, що депутат був відсутній у Парламенті під час усіх голосувань за проекти законів та постанов з початку року. Серед інших депутатів, які мало підтримували винесені на розгляд законодавчі акти, можна відзначити Олександра Супруненка (21,6 %), Борислава Березу (24,4 %) та Вячеслава Константіновського (25,9 %).

Таблиця 1. Голосування депутатів (%)

ПІБ За Проти Утримався Відсутній Не голосував
Євген Рибчинський 44,9 % 0 % 4,8 % 20,9 % 29,4 %
Віталій Сташук 53,8 % 0,1 % 0,4 % 17,9 % 27,8 %
Борислав Береза 24,4 % 0,8 % 13,7 % 60,3 % 0,7 %
Віктор Чумак 31,8 % 2,3 % 21,2 % 15,1 % 29,6 %
Андрій Іллєнко 47,9 % 12 % 22,5 % 5,9 % 11,7 %
Олександр Супруненко 21,6 % 2,5 % 13,1 % 35,4 % 27,3 %
Андрій Білецький 0 % 0 % 0 % 100 % 0 %
Володимир Ар'єв 58,9 % 0,2 % 5,2 % 22,9 % 12,8 %
Олександр Третьяков 60,8 % 0,0% 1,3 % 9,8 % 28,1 %
Вячеслав Константіновський 25,9 % 1,3% 12,9 % 16,3 % 43,5 %
Леонід Ємець 49,9 % 0,8% 0,2 % 22,7 % 26,2 %
Дмитро Андрієвський 68,7 % 0,2% 3,7 % 0,4 % 27,0 %
Юрій Левченко 36,9 % 10,6% 15,1 % 25 % 12,3 %

За результатами аналізу даних щодо масиву голосувань, проведених за з початку 2016 року, можна дійти до висновку, що київські мажоритарники як й інші українські парламентарі неохоче голосують «проти» винесених на розгляд проектів рішень. Найчастіше голосували «проти» двоє представників міжфракційного депутатського об’єднання "Свобода" – Андрій Іллєнко (12 %) та Юрій Левченко (10,6 %). Решта народних обранців фактично не висловлювали свою негативну позицію щодо законодавчих актів під час голосування.

Варто відзначити, що Громадянська мережа ОПОРА зафіксувала високі показники «неголосування» – ситуації, коли депутати не голосують взагалі – ні «за», ні «проти», ні «утримався», хоча були зареєстровані на засіданні та, відповідно, фізично присутні у парламенті. Таку позицію можна розцінювати як ухиляння від виконання депутатського обов’язку брати участь у розгляді винесених на розгляд законопроектів. Найчастіше «не голосував» позафракційний народний обранець Вячеслав Константіновський, котрий ігнорував голосування у 43,5 % випадків, Віктор Чумак у 29,6 % та Євген Рибчинський - 29,4 %. Натомість, якщо не брати до уваги Андрія Білецького, який майже не відвідує Верховну Раду , найбільш дисциплінованим у цьому плані був Борислав Береза, що ухилявся від голосування лише у 0,7 % випадків.

Неможливість встановлення політичної позиції депутатів щодо питань порядку денного через відсутність народного обранця на пленарних засіданнях  також значною мірою притаманна окремим депутатам Києва: Андрію Білецькому, що був відсутній під час 100 % голосувань, Бориславі Березі – відсутній під час 63 % голосувань та Олександру Супруненку, який у цьому контексті не був дисциплінованим у 35,4 % голосувань. Проте варто відзначити, що згідно даних письмової реєстрації Борислав Береза пропустив 8 засідань ВРУ у зв'язку із відрядженням, а Олександр Супруненко – 6 у зв'язку із хворобою.

Yak golosyvaly deputaty 1Yak golosyvaly deputaty 2

За коментарями звертайтеся:

Андрій Савчук,
громадський консультант Громадянської мережі ОПОРА у місті Києві
066 29 28 784
Ця електронна адреса захищена від спам-ботів. Вам потрібно увімкнути JavaScript, щоб побачити її.
 
(#рада8; #rada8; #opora; #опора)

Довідково:

У 2016 році по всій Україні – у 24 областях та м. Києві Громадянська мережа ОПОРА реалізує інформаційно-просвітницький та моніторинговий проект, який здійснюється у рамках Програми USAID РАДА: Підзвітність, відповідальність, демократичне парламентське представництво, що виконується Фондом Східна Європа. Проект спрямований на залучення громадян до парламентського процесу, підвищення їх поінформованості про діяльність Верховної Ради України, парламентських партій на народних депутатів України. Відбір депутатів, щодо діяльності яких здійснюється моніторинг, відбувався за критеріями пропорційного представництва усіх парламентських сил, гендерного представництва, попередніх показників активності у окрузі.

Доступ громадян до будівлі парламенту України завжди був ускладненим низкою бюрократичних процедур та вимог: не передбачав індивідуальних візитів (лише групові) та використання електронних форм чи запису на екскурсію по телефону, вимагав попереднього запису за 10 днів та подання різних дозвільних документів, включав у себе проходження багатьох етапів затвердження екскурсійних візитів у різних підрозділах ВР.  Однак навесні 2014 р. Верховна Рада зробила крок до спрощення процедури відвідин парламенту для простих громадян.

В Україні серед громадян та партійних функціонерів ще немає достатнього розуміння того, чим є насправді внутрішньопартійна демократія. Поодинокі спроби запровадити її процедури, як приклад «праймеріз» як спосіб обрання кандидатів у депутати від партії, були тимчасовими, поверховими або ж недоведеними до кінця.

Як правило, набір додаткових виплат для депутатів є доволі стандартним для парламентів різних країн. Вони поділяються на два типи – фіксовані щомісячні виплати на виконання депутатських функцій та виплати-відшкодування витрат, які прив’язані до конкретних сум, що були витрачені депутатами на певні потреби. 

Як правило, набір додаткових виплат для депутатів є доволі стандартним для парламентів різних країн. Вони поділяються на два типи – фіксовані щомісячні виплати на виконання депутатських функцій та виплати-відшкодування витрат, які прив’язані до конкретних сум, що були витрачені депутатами на певні потреби. 

Як і в Україні, депутати більшості демократій мають право на власний офіс у будівлі парламенту та, трохи рідше, на приміщення у своєму окрузі, на оплачуваних з державних коштів асистентів (у Бельгії – право на одного помічника, у Австрії – на трьох). Житлом забезпечуються зазвичай спікери парламентів (Франція, Бельгія), у більшості ж випадків держава надає (іноді – лише на час сесійних засідань) безкоштовні приміщення для депутатів, які орендуються або перебувають у власності держави (Швеція, Словаччина, Словенія, Румунія, Туреччина, Ізраїль).

Не у всіх країнах депутати можуть вільно користуватися послугами державного автотранспорту – у Великобританії, Японії, Чехії, Чилі це є привілеєм лише спікерів, лідерів опозиції чи  голів комітетів. Державна охорона – це відносно рідкісний привілей для депутатів країн демократичного світу. Її можуть призначити у особливих випадках або лише для тих парламентарів, які займають високі посади, наприклад спікерів, міністрів. Зазвичай, депутатська кореспонденція є безкоштовною, якщо вона надсилається з будівлі парламенту. Ті ж умови, як правило, відносяться до використання телефонного звязку, але на більш обмеженій основі та, наприклад, існують певні ліміти на кількість дзвінків.

Деякі пільги, які пропонуються депутатам їхніми державами, доволі оригінальні. Наприклад, у Канаді, Швеції, Великобританії діють безкоштовні або за заниженою вартістю дитячі садки для дітей депутатів, які працюють до пізнього вечора та розташовані у безпосередній близькості до будівель парламенту. Також депутати можуть мати право на такі додаткові привілеї, як  страховка (Хорватія, Еквадор, Норвегія, Європейський парламент), мовні і комп'ютерні курси (Бельгія, Канада, Данія, Швеція), гранти для поїздки на навчання закордон (Швеція) тощо.

Лише у невеликій кількості країн зарплати депутатів звільняютьсявід оподаткування (Єгипет, Марокко, Кіпр, Індія), але у більшості випадків оподаткуванню не підлягають лише додаткові виплати депутатам. У багатьох країнах (Австрія, Бельгія, Канада, Хорватія, Франція, Німеччина, Великобританія) депутатські пенсії мають свої особливі схеми розрахунку, відмінні від пенсійних схем для інших громадян чи, наприклад, держслужбовців. Однак зазвичай для того, щоб отримувати парламентську пенсію, необхідно мати мінімальний стаж виконання обов’язків депутата – у Німеччині – 8 років, у Швеції – 5 років, у Індії – 4 роки або дворазове обрання до парламенту.  

Якими пільгами користуються депутати у Швеції

Як і у інших європейських країнах, у Швеції існує підвищений інтерес до витрат на депутатське життя – адміністративний відділ парламенту отримує в середньому від 3 до 4 запитів на тиждень щодо питань, які стосуються розподілу грошей шведських платників податків на потреби депутатів.

Шведські депутати, які живуть далі ніж за 50 км від центру Стокгольму, мають право на безкоштовну оренду будинку, який перебуває у власності держави. У держави у Стокгольмі є близько 250 таких квартир. Однак лише парламентські партії вирішують, які саме їхні члени будуть користуватися цією пільгою, потім подають заявку з прізвищами тих, хто претендує на таке окреме приміщення. Типова квартира для депутата має 40-50 квадратних метрів та стандартну обстановку, за її ремонт і справність техніки відповідає держава. Депутати також мають право поселитися у державній квартирі разом зі своїми сім’ями, але за це вони мають платити щомісячну фіксовану ренту.

НА ВІДЕО: Депутат Йорген Йоханссон уже 3 роки живе у державній квартирі. За його словами, 50 квадратних метрів приміщення є цілком достатньо для нього, адже він використовує її лише для того, щоб переночувати. Його стандартний робочий день починається о 7.30, коли він вирушає до парламенту, закінчується близько 10-11 вечора, коли він нарешті повертається додому. Сімя його відвідує один або два рази на рік, і за час перебування має заплатити певні, хоча й порівняно невеликі, кошти.

Ще одною можливістю на проживання у столиці для шведського депутата є так звані «ліжкомісця» (англ. Bedsits) всередині самої будівлі парламенту. Це ще більш бюджетний варіант, який надається переважно молодим депутатам. Таким чином, замість того, щоб брати роботу додому, політичні партії дають можливість своїм молодим членам працювати і ночувати «на роботі». Такі приміщення більше схожі на студентський гуртожиток з невеличкою спальнею з одномісним ліжком, спільною кухнею та душовими.

НА ВІДЕО: 40-метрові апартаменти з міні кухнею та душовою. Пральня є спільною для жителів блоку.  Є також і ще менші апартаменти для депутатів – 18-метрова кімната зі спільною кухнею, прибиральниці в такому «гуртожитку» немає, і депутати власноруч підтримують порядок. Типовий кабінет депутата – 18 метрів. Жоден з парламентарів не має власного секретаря, державної машини чи водія.

Існує добова норма для покриття дорожніх витрат для депутатів, які представляють округи поза Стокгольмом. Це орієнтовно 110 крон на день (близько 200 грн) для покриття дорожніх витрат, з ночівлею добові становлять близько 360 крон (700 грн).

Цікаво, що до 90-тих рр. шведські парламентарі взагалі не мали права на поселення, оплачуване державою. Вони зазвичай спали на диванах у своїх кабінетах.

Усі витрати на функціонування шведського парламенту знаходяться у віданні Ради Парламенту, яка складається з 10 депутатів. Вони встановлюють правила, які потім затверджуються на парламентській сесії. Витрати на виконання функцій депутата відшкодовуються, але окремі депутати не отримують цих грошей на руки. Замість цього, щомісячна сума надається державою парламентським партіям, які у свою чергу розподіляють гроші між своїми членами, щоб покрити витрати на помічників, утримання регіональних офісів тощо. Власне, багато депутатів однієї партії спільно користуються послугами одних і тих самих працівників – помічників, секретарів, дослідників. У будівлі Шведського парламенту немає барів, як, наприклад, у Вестмінстерському Палаці (Великобританія), але депутати можуть дозволити собі келих вина чи пива у парламентському ресторані. Окрім того, у шведському парламенті є басейн і сауна для відпочинку після важкого робочого дня.

ПІЛЬГИ ДЕПУТАТАМ, ПЕРЕДБАЧЕНІ ЗАКОНОМ УКРАЇНИ "ПРО СТАТУС НАРОДНОГО ДЕПУТАТА"

Олена РИБІЙ

Підготовлено в рамках Програми USAID “РАДА: підзвітність, відповідальність, демократичне парламентське представництво”, що виконується Фондом Східна Європа.

Ще донедавна посадовий оклад українського парламентаря без врахування податків становив 17 тис. грн., а з липня 2014 р. - 6,5 тис. гр. Таке значне зменшення зарплати було досягнуто скасуванням дії певних складових"спецформули" для вирахування оплати праці члена українського парламенту (таких як, наприклад, щомісячна премія і"надбавка за особливий характер роботи та інтенсивність праці"). В Україні не існує чіткого механізму обрахунку депутатських зарплат. У той час, як більшість демократичних країн мають ті або інакші орієнтири та методики у формуванні зарплатної політики законодавців.