RE:ФОРМА. Хто поборе культурні злидні?
За півроку керівників усіх закладів культури – музеїв, театрів, бібліотек – звільнять. Це норма нещодавно прийнятого закону. Він встановлює конкурсну процедуру призначення управлінців. Депутати і громадськість сподіваються – це допоможе привести в галузь ефективних менеджерів і нарешті вивести культуру з хронічних злиднів.
Один у полі
Що під силу одній людині, яка хоче змінити щось довкола чи не найкраще ілюструє приклад Центру Довженка. Кіноархів і фільмокопіювальне підприємство за радянських часів мало кілька гектарів землі неподалік від центру столиці, цехи, в яких у три зміни працювало 2 тисячі людей. Потім на зміну плівкам прийшли цифрові технології, потреба в масштабному виробництві зникла. На землю і приміщення поклали око можновладці. Підприємство свідомо доводили до банкрутства. Ще кілька років і Центру могло б не бути.
Але на роботу сюди прийшов молодий та амбітний Іван Козленко. Згадує, першим завданням було впоратися з мільйонними боргами:
«Ми скоротили вдвічі штат, відмовилися від опалення, промоніторили витрати, відмовились від усього, і в такому режимі жили півроку. Щоб не втратити наукових працівників, пообіцяли, - якщо вони потерплять, то ми виборсаємося».
Тепер зарплати в Центрі зросли у кілька разів. У приміщеннях тривають ремонти. Тут проводяться мистецькі заходи. В планах – створити коворкінг та еко-кафе. Із застарілого кінокопіювального підприємства Центр Довженка перевтілюється у сучасний мистецький простір.
Цей процес пішов би ще швидше, якби не штучно створені державою бар’єри. Іван Козленко скаржиться, що Центр вже 8 місяців не може здати потенційному орендатору площі, бо Фонд Держмайна вимагає, що оцінювати територію можуть тільки 10 ліцензованих оцінщиків. І всі вони пов’язані із Фондом. Тому замість рахувати доходи від зданих в оренду площ, Центр отримує мільйони листів.
Можливо саме завдяки небажанню вплутуватися в підкилимні ігри і своїй прямолінійності Іван Козленко в січні вдруге виграв конкурс на посаду директора Центру.
Що в законі?
Про конкурс на посаду директора закладу культури повідомляється за два місяці до завершення повноважень попереднього керівника. За вакантну посаду можуть змагатися всі охочі, якщо в них є досвід роботи у галузі, вища освіта та достатній професійний рівень. Обов’язкове також володіння державною мовою.
Щоб не допустити конфлікту інтересів, в конкурсі заборонили брати участь близькими особами або членам сім’ї чинних керівників.
Конкурсна комісія має складатися з дев’яти осіб: по три від трудового колективу, громадських організацій та Мінкульту (або органів місцевого самоврядування). Процес відбору публічний. Конкурсна комісія проводить співбесіди та оцінює подані плани розвитку закладів культури.
Переможцем стає той, хто отримає 5 і більше голосів членів комісії. Після цього з ним підписують п’ятирічний контракт. Конкурсна процедура не проводиться в територіальних громадах з населенням менше 5 тисяч людей.
Місія: Оновити кадри
Цей закон не вирішить усі проблеми, але дасть можливість оновити кадри, наголошує народний депутат Ірина Подоляк. За її словами, потрібно набирати нових людей, а не тих, які десятки років працюють на безстрокових договорах:
«Установи не розвиваються, а керівника звільнити не можна, бо формально він виконує свої обов’язки. І це триває роками.»
Водночас, депутат наголошує: «Ящо керівник ефективний, він може взяти участь у конкурсі, представити план розвитку підприємства і ефективно працювати далі. Відтак, через кілька років цей закон може дати нову якість культурного менеджера».
Музей-садиба Довженка. Чіпати не можна?
В умовах постійного недофінансування і відсутності потоку відвідувачів, більшість українських музеїв звикли бути дотаційними. Директорка музею-садиби Довженка Любов Наконечна з ностальгією згадує 80-ті - тоді до них було справжнє паломництво.
Музей за 60 років фактично не змінився. Головні експонати - хата і колиска Довженка, город і садок, описані в знаменитій «Зачарованій Десні», робочий кабінет, перевезений із Москви, кінозал з повним зібранням фільмів режисера. Але відвідувачі тепер бувають далеко не щодня. А відповіді на питання, що робити, аби повернути інтерес, у музеї не мають:
«Зараз відвідувачі хочуть шоу. А в нас головне завдання зібрати, зберегти і надати інформацію людям. Чіпати садибу не можна».
Відтак, з певним скептицизмом директорка ставиться до ініціативи конкурсних призначень. Сама вона очолює меморіал останні 12 років: «У музеї повинні працювати люди фанати і одержимі. […] Але ж і зарплата - півтори тисячі гривень. Не йдуть на таку зарплату».
Експертна думка: Конкурси знижують кулуарність
«Конкурси роблять процедуру призначення керівництва зрозумілою і відкритою, -пояснює Олеся Островська-Люта, перший заступник міністра культури України у 2014 році. - Вони знімають алергічну реакцію всередині самої культурної спільноти, знижують страх, що все відбуватиметься кулуарно. Але самих конкурсів недостатньо, бо вони лише перший крок. Щоб отримати ефективних управлінців, слід впроваджувати програми професійного розвитку, які дозволять фахівцям оптимізувати свої спроможності».
А як у них. Музей Шопена
Музей Фредеріка Шопена, який займає будівлю Замку Острозьких у Варшаві, був на реконструкції п’ять років. З державного бюджету Польщі та фондів Євросоюзу було виділено десятки мільйонів євро. Оновлений музей відкрився 1 березня 2010 року, за місяць до святкування 200-річчя з дня народження композитора. Він став одним з найсучасніших європейських музеїв.
Тут 5 рівнів. Тут можна відвідати особистий кабінет Шопена, потрапити у Желязову Волю, де народився композитор, побувати у французькому селі, де у нього спалахнув роман з письменницею Жорж Санд. Можна опинитися в кімнаті смерті, де зберігається копія його посмертної маски, пасма волосся, уривки некрологів з британських і французьких газет.
Кожна зала, кожна експозиція оформлена у відповідних тонах та супроводжується настроєвою музикою. Музей грається із відчуттями відвідувачів. Для фанатів музики Шопена є окремі прозорі кабінки, в яких можна слухати його найпопулярніші твори. Є і окрема дитяча кімната.
Особливістю музею є його інтерактивність. Відвідувач сам може запланувати маршрут і отримувати інформацію, використовуючи сенсорний квиток. Щоб дати можливість зануритися у світ Шопена музей приймає одночасно не більше 70 відвідувачів.
"RE:Форма" – це спільний проект Громадянської мережі ОПОРА, Громадського телебачення, Першого національного телеканалу і Програми USAID РАДА. У щотижневій програмі ви дізнаєтеся про те, працюють чи не працюють прийняті парламентом реформаторські закони і як аналогічні реформи реалізувалися у інших країнах. Через серію репортажів з різних регіонів України ми покажемо вам успішні зразки реалізації новоприйнятих норм, дізнаємося, де і чому вони пробуксовують та адресуємо проблемні питання безпосередньо до парламентарів.