"Як у нас та як у них?". Внутрішньопартійна демократія

Україна

В Україні серед громадян та партійних функціонерів ще немає достатнього розуміння того, чим є насправді внутрішньопартійна демократія. Поодинокі спроби запровадити її процедури, як приклад «праймеріз» як спосіб обрання кандидатів у депутати від партії, були тимчасовими, поверховими або ж недоведеними до кінця.

Праймеріз (англ. рrimaries, попередні вибори) – попередні вибори (на яких голосують або громадяни, або члени партії, або обидві категорії), які покликані перешкоджати відбору кандидатів у «кулуарах», «за квотним принципом» або ж у результаті різного роду політичних торгів. Можуть підвищувати рівень внутрішньопартійної боротьби та сприяти обранню найбільш харизматичних кандидатів.

Вперше використання процедури праймеріз до відбору кандидатів у депутати анонсував та реалізував В. Тигипко на місцевих виборах 2010 р. Передбачалося, що протягом місяця у більше ніж 300 мобільних пунктах «Народний праймеріз» на центральних вулицях міст усіх українських регіонів громадяни матимуть змогу проголосувати за трьох з десяти кандидатів від партії «Сильна Україна». Для членів партії була організована внутрішня процедура голосування через Інтернет за той самий список кандидатів. Мета таких праймеріз – на основі голосування визначити рейтинг кожного кандидата від партії (усього – 1496 учасників праймеріз) з подальшим делегуванням найуспішніших на місцеві вибори. 

На парламентських виборах 2012 р. в Україні одразу декілька партій оголосили про свій намір зробити відбір кандидатів у депутати відкритим та провести праймеріз. Так, голова Соціалістичної партії П. Устенко казав: «на майданах великих міст ми разом з виборцями України складемо наш відкритий список на парламентські вибори». Однак ця ідея так і не була реалізована. У свою чергу, партія «УДАР Віталія Кличка» наполягала на тому, щоб за процедурою праймеріз або ж за результатами попередніх соціологічних опитувань обиралися єдині кандидати від опозиції по усім округам. На практиці, узгодження єдиних кандидатів відбулося за невідомими громадськості механізмами. 

«А ЯК У НИХ?»

Внутрішньопартійна демократія – це низка демократичних процедур всередині партії, які забезпечують доступ кожного партійного члена до процесів обговорення політики партії та прийняття спільних рішень. На високий рівень демократії в партії вказує, наприклад, наявність чітких механізмів:

1. Відбору кандидатів до представницьких органів влади
2. Виборів партійного лідера та іншого керівництва
3. Колегіального ухвалення рішень та підготовки програмних заяв і документів.

Розвинена внутрішньопартійна демократія також передбачає: високий ступінь повноважень і самостійності обласних, районних чи місцевих партійних осередків, зокрема у процесі відбору кандидатів, наявність каналів систематичного інформування рядових членів про справи партії, налагоджений зворотній зв’язок між керівництвом партії та її членами, у тому числі проведення періодичних партійних зборів та обговорень тощо.

Процедури внутрішньопартійної демократії встановлюються кожною партією самостійно, записані у їхньому статуті або ж функціонують неформально. Зазвичай демократичні держави не втручаються у внутрішні справи партій, щоб не порушити свої потужні ліберальні традиції (Великобританія, США, Австралія), однак все ж таки у деяких країнах внутрішнє функціонування партій частково регулюється законодавством (Німеччина, Іспанія, Венесуела, Португалія). Таке правове регулювання може включати в себе правила відбору кандидатів на виборні посади, внутрішні вибори на керівні партійні посади, або питання представництва жінок (Бельгія, Франція, Венесуела) та меншин в керівництві партії. Законодавче регулювання внутрішньопартійних процедур може бути неефективним у разі низької демократичної культури в країні. Так, у Нігерії у Конституції записаний обов’язок проводити вибори партійних лідерів, однак це правило найчастіше ігнорується, залишаючи при партійній владі незмінних «хрещених батьків». Найбільш поширеним державним регулюванням демократії в партіях є гендерні квоти, коли законодавством визначається мінімальний відсоток жінок-кандидатів, яких має висунути партія на виборах. Наприклад, в Україні така норма теж присутня (ст.8.10 Закону «Про політичні партії»): «Статут політичної партії має містити: …розмір квот,  що визначає мінімальний рівень представництва жінок і чоловіків у виборчому списку кандидатів у народні депутати України від партії у загальнодержавному окрузі і має становити не менше 30 відсотків загальної кількості кандидатів у виборчому списку» .

Як стати кандидатом в депутати від Консервативної партії Великобританії?

Цікавим прикладом внутрішньопартійної демократії є процедура обрання кандидатів у депутати. Як приклад, перед тим, як зареєструватися кандидатом в депутати від Консервативної партії Великобританії, громадянин має стати так званим ППК – перспективним парламентським кандидатом (PPC - perspective parliamentary candidate). Стати ППК – нелегка справа. У партії є наступні етапи відбору ППК:

1. Реєстрація у центральному офісі партії, яка включає заповнення детальної реєстраційної форми та надання трьох рекомендаційних листів. Для реєстрації, кандидату необхідно бути членом Консервативної партії впродовж не менш як 3 місяців;
2. У разі, якщо досвід і рекомендації кандидата є підходящими, його чекає запрошення на Раду з парламентської оцінки (Parliamentary Assessment Board (PAB), яка триває близько 5 годин. Організаційний збір – 250 фунтів стерлінгів за витрати партії на проведення оцінки кандидата. На Раді аплікат проходить спеціальний розроблений психологами тест, який включає групові заняття, на яких визначається, як він здатен комунікувати з іншими, вирішувати різні завдання і проблеми, систематизувати інформацію і розставляти пріоритети. Також передбачається проходження інтерв’ю з провідними партійними членами та депутатами від партії, яке покликане оцінити компетенцію кандидата як потенційного депутата. Під час відбору найбільш важливими є такі якості: а)комунікаційні здібності та вміння спілкування з людьми, б) інтелект, в) лідерські навички, г) стійкість та мотивація, д) переконання та цінності;
3. Внесення успішного кандидата у Затверджений список парламентських кандидатів від партії;
4. Надсилання резюме та заповнення заяви до локальних партійних організацій, які шукають кандидатів, з пропозицією балотуватися на виборах від її округу;
5. Проходження інтерв’ю, на якому треба зробити коротку презентацію та відповісти на питання місцевих партійних активістів. Щоб досягти успіху, часто доводиться подаватися до різних партійних осередків у багатьох, навіть найвіддаленіших куточках країни;
6. Затвердження кандидата на сесії місцевої партійної організації шляхом голосування простою більшістю. 

Олена РИБІЙ

Підготовлено в рамках Програми USAID “РАДА: підзвітність, відповідальність, демократичне парламентське представництво”, що виконується Фондом Східна Європа.