Відео

RE:ФОРМА: чи виживуть українські шахти?

"RE:Форма"– це спільний проект Громадянської мережі ОПОРА, Громадського телебачення, Першого національного телеканалу і Програми USAID РАДА. У щотижневій програмі ви дізнаєтеся про те, працюють чи не працюють прийняті парламентом реформаторські закони і як аналогічні реформи реалізувалися у інших країнах. Через серію репортажів з різних регіонів України ми покажемо вам успішні зразки реалізації новоприйнятих норм, дізнаємося, де і чому вони пробуксовують та адресуємо проблемні питання безпосередньо до парламентарів.

Морозний ранок. На міжнародній трасі Е40, поблизу містечка Жовква, утворився затор з десятків легковий машин і фур. Дорогу перекрили гірняки шахти №10. Без черги пропускають рейсові автобуси і дорожню службу, решта водіїв мусять чекати.

Шахтарі страйкують і в такий спосіб намагаються привернути увагу до своєї проблеми - невиплати зарплат. За їх словами, гроші затримують з листопада.

Ціна вугілля

На початок 2014 року в Україні працювало 150 шахт, з них 90 – державні, решта – приватизовані. Основний інвестор тут – компанії ДТЕК та «Метінвест» Ріната Ахметова. І, хоч, приватних шахт менше, саме вони добували три чверті всього вугілля.

З одного боку – тому що в першу чергу приватизували шахти з кращими умовами. З іншого - продуктивність праці на переоснащених приватних підприємствах в середньому удвічі вища ніж на державних. Щодо держсектору, то з 2005 року об’єм видобутку вугілля скоротився майже удвічі. Кошти ж на його підтримку постійно зростали, дійшовши до 15 мільярдів гривень на рік у 2013му.

Після агресії на Донбасі ринок переформатувався. Більшість шахт опинилися на окупованій території і нині не контролюються владою. Зокрема, - це усі шахти з видобутку антрациту, на якому працює більшість теплоелектростанцій. Нині у віданні держави залишається 35 шахт, із них повноцінно працюють - 24. І завдання держави – знайти баланс між економічною доцільністю і соціальними гарантіями для працівників. Зараз це - 51 тисяча людей. З них 12 тисяч працюють на західноукраїнських шахтах.

Чому збиткове «чорне золото»

Шахта "Відродження" знаходиться поблизу міста Червоноград (Львівська область). Це - одна з шести нині діючих шахт Львівщини. Ще 5 - вже закриті. Її закладали в 1960 році, термін експлуатації за радянським планом мав скласти 25 років. Найкращі пласти вугілля тут давно вибрали. Ми спускаємося під землю на глибину 540 метрів разом з директором шахти "Відродження" Павлом Овчінніковим.

Західноукраїнське вугілля належить до так званої газової групи - в ньому багато домішок, відповідно нижча температура горіння. Як правило, таке вугілля вимагає збагачення на спеціальних фабриках - щоб його можна було використовувати за призначенням: спалювати в ТЕС і перетворювати в електроенергію. Високий вміст смертельно небезпечного метану, застаріле обладнання, виснажені лави - все це призводить до того, що собівартість тони вугілля доходить до трьох тисяч гривень. Продавати ж його доводиться за півтори.

- Наші збитки через те, що ми не маємо обладнання, яке би дозволяло нам працювати без збагачувальної фабрики. - каже директор шахти Павло Овчинніков. - У нас пласти малопотужні. Але якби вкласти 100 млн гривень в нове обладнання, ми б відкрили нову лаву з вугіллям з мінімальним вмістом домішок. і шахта стала б самоокупною. Вдалося б зберегти 1500 робочих місць на 20 років.

Наразі шахта "Відродження" в "мінусі". Її річні видатки - майже 250 млн гривень. З них сто мільйонів - це зарплати гірняків. Шахтарі хочуть погашення заборгованості і підняття рівня зарплат. Сьогодні проходчики-комбайнери отримують близько 8 тисяч гривень.

- Хлопчик на ровері (велосипеді) тут возить через дорогу до Польщі пиріжки продавати - то більше заробляє ніж проходчик, - каже гірник Петро Шмідт, - А ми тут по пояс в грязі щодень! Ми розуміємо, що всім складно, але ті міністри з Києва, якби вони спустилися до нас в шахту, може тоді б і вони зрозуміли нас.

Націоналізація чи приватизація?

Для шахт Державного підприємства "Західвугілля", до складу якого входить і шахта "Відродження", ситуація ускладнюється тим, що в країні сьогодні утворився профіцит енергетичного вугілля. Зокрема, після відключення Криму від енергосистеми України. З міркувань логістики, західноукраїнське вугілля з державних шахт мало б постачатися на Бурштинську ТЕС (Івано-Франківська область), Добротвірську ТЕС (Львівська область) і Ладижинську ТЕС (Вінницька область).

Бурштинська ТЕС, фото з сайту Бурштинської міської ради

Ці електростанції перебувають у власності "ДТЕК", підприємства, що належить Рінату Ахметову. У "ДТЕК" є надлишок власного вугілля на східноукраїнських шахтах, зокрема в Павлограді. Крім того, єдина збагачувальна фабрика західного регіону також приватизована, але зараз перебуває в санації і працює з перебоями. Теперішні її власники - невідомі компанії, зареєстровані на окупованих територіях Донбасу, попередній - Наталя Королевська - стверджує, що продала свій пакет акцій.

Центральна збагачувальна фабрика «Червоноградська», фото з сайту wikimapia.org

Голова вугільного підкомітету, народний депутат Михайло Бондар вважає, що держава повинна націоналізувати вугільну галузь - і так вирішити проблему.

- Треба відновлювати ланцюжок видобуток-збагачення-ТЕС у вертикально інтегрованих компаніях. Тому що шахти, центральна збагачувальна фабрика і ТЕС в Добротворі і Бурштині - вони були у зв'язці. І те, що вони сьогодні розірвалися, і певні приватні структури, маніпулючи тим, хочуть заробити дивіденди, хочуть впливати на рішення Уряду, наприклад, не відвантажуючи, не приймаючи це вугілля - в такий спосіб намагаючись показати, що з ними треба рахуватися - я впевнений, що ці підрозділи треба повертати в власність державу. Або зобов'язувати власників триматися чітких правил гри.

Інший шлях - ринковий. Це - приватизація. Але з 6 шахт Львівської області лише три можуть бути потенційно цікаві для інвесторів. Решту доведеться закрити. Це може стати катастрофою для 70-тисячного Червонограда, другого за величиною міста Львівщини. 42% міського бюджету складають саме надходження від шахт, крім того в цій галузі працює близько 10 тисяч містян.

До 2015 року держава щедро дотувала галузь, компенсуючи різницю між ринковою ціною та собівартістю видобуто вугілля. Проте минулого року в держбюджеті заклали тільки 400 мільйонів гривень, що в 23 рази менше ніж в 2014.

В.о. генерального директора ДП "Західвугілля" Андрій Дяченко, пояснюючи ситуацію із затримками виплат зарплат гірнякам, називає два фактори. Перший, це складні стосунки з приватними структурами "ДТЕК" і збагачувальної фабрики-банкрута, в результаті яких аварійні склади шахт вже завалені невідвантаженим вугіллям - близько двохсот тисяч тон видобутого, але нікому не потрібного. Другий фактор - відсутність урядової підтримки.

- В 2014 році Коаліційна угода передбачала, що, позаяк вугільна галузь дотаційна і збиткова, то скорочення видатків на покриття з бюджету собівартості однієї тони вугілля будуть поступові - 20% на рік. Щоб до 2020 року вийти на беззбитковість, - говорить Дяченко. - Але раптово в грудні місяці дотації припинилися, і ми стали заручниками ситуації.

Експерт DiXi Group Роман Ніцович вважає, що вирішенням проблеми вугільної галузі має бути приватизація, закриття неприбуткових шахт і створення прозорого ринку, коли вугілля можна буде вільно купувати і продавати. А ціну за тонну вугілля буде формувати біржа, а не держава.

- Звичайно директори шахт і профспілки кажуть: ми маємо зберегти галузь, ми маємо зберегти робочі місця. Але ми живемо все-таки в капіталізмі, а не в соціалізмі. Тому підприємства мають бути прибутковими.

Як у них. Радикальний досвід Великобританії та польський «соціалізм»

Як вирішують проблему вугільної галузі інші країни Європи? У грудні минулого року у Великобританії закрилася остання вугільна шахта. Частину сировини Британія ще видобуває у кар’єрах, але більшість - купує за кордоном. Початок радикальному скороченню вугільної промисловості Великобританії дала прем’єр-міністр Маргарет Тетчер. У 1984-му вона вирішує закрити 20 неприбуткових шахт і скоротити на 20 тисяч кількість робочих. Шахтарів виходять на протести. До них долучаються металурги та транспортники. Але Тетчер відмовляється від будь-яких поступок . Через рік протистояння профспілки змушені були погодитися з вимогами уряду і згорнули протести.

фото з сайту bbc.com

До 1992-го у королівстві закрили 100 зі 174 шахт. Решту – приватизували в 94-му. Великобританія запустила програми перекваліфікації шахтарів, створювала додаткові робочі місця для них, підтримувала переїзд звільнених шахтарів до інших регіонів. Крім того, уряд скорочував кількість працюючих шахтарів, стимулюючи достроковий вихід на пенсію. Цей варіант робітникам подобався найбільше. Бо іти на нижче оплачувану роботу шахтарі не спішили. Загалом програми перекваліфікації пройшли 27 тисяч шахтарів, ще менше скористалися можливістю відкрити власну справу. Маргарет Тетчер увійшла в історію як радикальний реформатор галузі. Водночас, її постать досі залишається лютим ворогом для британських шахтарів та їхніх родин.

фото з сайту www.thecommentator.com

Іншим шляхом пішла Польща. Тут процес реформували галузь поступово. Скорочення шахтарів відбувалося шляхом виходу на пенсію працівників старшого віку. З 1997 Польща додатково обмежила набір нових шахтарів. Паралельно закривалися збиткові шахти. Держава вкладала кошти в оновлення шахтного обладнання та компенсацію собівартості вугілля. На момент вступу Польщі в ЄС кількість шахтарів зменшилася з майже 400 тисяч до 150. Натомість продуктивність виросла майже удвічі – з 390 до 700 тонн на рік в перерахунку на одного робітника. Однак і це не до кінця вирішило проблеми, бо імпортоване вугілля в рази дешевше за видобуте в країні. Тож, тепер уряд знову думає про майбутнє видобувної галузі.