Суспільне мовлення: як забрати у влади телевізор? RE:ФОРМА

Велич і занепад НТКУ

Зураб Аласанія робить крок назад, і, дещо театральним жестом, розкидає руки:

- Подивися, який масштаб, яка велич. Але і занепад. Як все в нашій країні...

За спиною генерального директора Національної телерадіокомпанії України (НТКУ) - гігантський хол київського телецентру, зі стінами, облицьованими плитами червоного граніту, ніби позиченими з мавзолея Леніна. Архітектурний задум і справді вражає. Не в останню чергу своєю непрактичністю: тут стільки нічим не зайнятого простору, що посередині, мабуть, могла б розміститися 5-поверхова “хрущовка”. Або, принаймні, пара стратегічних бомбардувальників Ту-95 “Ведмідь”.

фотоколаж, пропорції не збережено

Між старожилами телецентру вперто ходить байка, що проектували його для  Куби - такий собі подарунок Фіделю Кастро від радянського народу. І саме тому, мовляв, в будівлі так холодно взимку - розраховували на тропічний клімат. За іншою версією група радянських архітекторів надихалися 23-поверховою Knights of Columbus Tower, штат Коннектикут, США. Але і ця версія не підтверджена.  

Те, що відомо достеменно - це роки будівництва 105-метрового радянського хмарочосу, який, за характерний силует, в народі прозвали “олівцем” - 1983-1992. Щоправда, проект залишився незавершеним - через зависоку вартість. Дорого телецентр обходиться і зараз.

- 22 поверхи, 3 гектари землі, 14 мільйонів гривень на рік - це тільки комунальні послуги, - каже Аласанія.

- Загальний бюджет - 208 мільйонів гривень на рік. З них ще 97 - йдуть на зарплати 7-тисячного персоналу. 83 мільйони за трансляцію - концерну РРТ, - продовжує рахувати гендиректор, загинаючи пальці. 

- А ще треба заплатити 3 мільйони доларів за права на показ Олімпіади. І стільки ж - за Паралімпіаду. Це неможливо.

Ми продовжуємо нашу екскурсію напівтемними і безлюдними коридорами величезної будівлі, роблячи зупинки в апаратних студіях, схожих на музеї вінтажної техніки. От чехословацький звуковий пульт - вже неіснуючої фірми з уже неіснуючої країни. Кутасті масивні відеокамери, що нагадуть реквізит з ранніх “Star Wars”. Японські відеомагнітофони з круглими бобінами80-х років - а вони досі працюють бездоганно. 

- А ще, тут можна йти-йти-йти-йти… І раптом знайти китайську майстерню, де шиють одяг!

Зураб заразно сміється. А потім додає, вже серйозно:

- Так було. Але вже немає.

Реформи зі зв’язаними руками

Два роки тому перед Аласанією поставили непросте завдання: реформувати радянського телемонстра і перетворити його на сучасний, конкурентноздатний телеканал. Суспільне телебачення. Українське ВВС. Багато критиків вважає, що нинішній генеральний директор міг би досягти за цей час більшого. Сам він говорить, що до завершення корпоратизації має зв’язані руки: не може скорочувати, реорганізовувати, вільно розпоряджатися навіть тими невеликими грошима, що залишаються після гарантованих оплат.

Хоча медіа-експерт Наталія Лігачова, вважає, що головні зміни на телеканалі вже відбулися:

- Звичайно, “картинка” новин поступається комерційним каналам. Менше новин, менше журналістів, все гіршої якості. Та натомість цей канал не цензурується жодною зі сторін: там немає цензури власника, і там немає цензури держави. Держава сьогодні ніяк не впливає на контент UA:Першого. На цьому каналі виходять найгучніші програми розслідувань, просвітницькі, культурні програми - все те, чого на комерційних каналах, практично, взагалі немає. Все що тепер потрібно - щоб UA:Перший отримав фінансування, щоб зросла якість контенту, щоб на канал прийшли професіонали.   

Суспільне замість державного

Реформа на НТКУ почалася з ухвалення в парламенті Закону про суспільне телебачення та радіомовлення, ще в квітні 2014 року. За цим документом 28 регіональних державних телекомпаній, Національна теле та радіокомпанії, канал «Культура» мають утворити Національну суспільну телерадіокомпанію України, 100% акцій якої належатиме державі.

Для цього регіональні компанії мають пройти процедуру перетворення з незалежних структур на філії Національної телекомпанії, а Українське радіо, канал «Культура» та «Укртелефільм» ‑ стати Центральними дирекціями НСТУ.

Тільки після реорганізації реєструється Національна суспільна телерадіокомпанія України як публічне акціонерне товариство. Новостворена компанія поза конкурсом переоформлює ліцензії на яких мовили регіональні компанії, а також отримує у користування їх майно.

Національна суспільна телерадіокомпанія України отримує постійне фінансування у розмірі 0,2% від видаткової частини держбюджету попереднього року. Для 2017 році це близько 1,3 мільярда гривень. Щоправда у бюджеті на наступний рік 450 мільйонів підуть окремим пунктом ‑ на проведення Євробачення.

Забезпечити незалежність Суспільного телебачення має Наглядова Рада, яка складається з 17 членів – по одному від депутатських груп і фракцій та дев’ять від представників громадськості.

Саме Наглядова рада на конкурсних засадах обирає на 4 роки голову правління, а також членів правління. Вона ж  стежить за виконанням статуту, приймає рішення про створення чи ліквідацію дочірніх компаній, а також встановлює умови та розмір оплати праці співробітників Суспільного.

Молода кров

Цієї осені корпоратизація НСТУ входить в фінальну стадію. Працівники Національної телерадіокомпанії по різному ставляться до прийдешніх змін.

21-річна Марина Ансіфорова сповнена оптимізму - два роки тому вона, студентка Інституту журналістики, прийшла працювати на UA:Перший одночасно з приходом команди Зураба Аласанії. І дуже швидко з практикантки виросла до парламентського репортера. Ми зустрічаємо її в кулуарах Верховної Ради. Тут панує справжній хаос - саме цього дня розглядають бюджет. Марина демонструє пухкий стос аркушів - проект бюджету:

- Ось тут замастила помадою, а тут - кавою. Це означає, що проект бюджету я опрацювала, - весело рапортує вона. 

Для майбутнього Суспільного це не найкращий бюджет - уряд пропонує виділити майже 900 мільйонів гривень, не додавши чверть суми, гарантованої законом.

- Що як тобі запропонують перейти на канал оліхарха за більшу зарплату? - напівжартома питаємо ми.

- Мені пропонували, але я відмовилась. Я знаю, що тут точно ніхто не буде мені вказувати, що важливо, а що ні, про що треба казати, а про що - мовчати.  Мені здається, дуже важко бути журналістом і знати, що є речі, про які тобі казати не можна. Я тут - бо тут є свобода.

В цей момент Марина виглядає дорослішою ніж насправді є.

- Сподіваюся, що з реформою нас стануть дивитися більше молоді, - продовжує вона.  - Трохи дивно, коли я розповідаю новини людям, які є набагато старші і досвідченіші за мене.

Надвечір’я на UA:Першому

Зо два десятки моніторів в ефірній студії з різних ракурсів показують сивочолого, але ставного пана, з акуратно підстриженою борідкою. Він тримає в руках книгу і, заглядаючи в неї, декламує Івана Франка. Глядачі, люди, пенсійного віку, слухають ведучого зі щирою увагою.

Книги — морська глибина:

Хто в них пірне аж до дна,

Той, хоч і труду мав досить,

Дивнії перли виносить.

- Ви, я впевнений, пам`ятаєте ці рядки з дитинства, в кожному кабінеті укрАїнської літератури…

На поверх вище, в павільйоні, де триває запис програми, ведучий продовжує свою неспішну бесіду з залом. Але тут, в апаратній, враз вибухають емоції, всі говорять одночасно:

- УкраЇнської!

-  Знову!

- Неправильний наголос!

- Зупиняємо запис? - питає молодий режисер за пультом.

- Все нормально, я потім на монтажі виріжу, - заспокоює свою команду чоловік в широченній зеленій сорочці. - Продовжуємо.

Це Ігор Орловський, редактор програми “Надвечір`я. Долі”- найстарішої програми українського телебачення, яка виходить з 1988-го року. До 2015 року її незмінною ведучою була Тамара Щербатюк. Теж легендарна постать на українському ТБ.  Після її раптової смерті програму вирішили не закривати.

- У цієї програми було 80 фан-клубів, - пояснює Орловський. -  Але її прихильникам - за 55 років. І вони живуть в маленьких містах, в селах. Тобто вони не потрапляють в комерційно привабливий рейтинг. Проте хтось має враховувати і їх інтереси.

Орловський - колишній вчитель історії, наприкінці 1990-х випадково потрапив на телебачення. І відразу, як він сам іронізує, “в горнило”. Незабаром в Україні спалахнули масові протести, поштовхом до яких стало вбивство Георгія Гонгадзе. Тодішній керівник Національної телекомпанії Вадим Долганов за сумісництвом вів підсумкову інформаційну програму “Сім днів”, яка стала символом провладної пропаганди і маніпуляцій. Орловський працював в цій програмі спочатку журналістом, потім редактором. Про ті часи говорить небагатослівно: “Були певні рамки, за які ти не виходив”, “мені не було комфортно, але… було цікаво виконувати професійні речі, свій професійний обов`язок”.

7 років тому колишньому редактору одіозної програми запропонували перейти на “Надвечір`я”. Тепер він згадує про роки роботи зі Щербатюк - як про найкращі часи в своїй кар`єрі: “Вона була неймовірною людиною”.

Сьогодні Орловський побоюється, що нове керівництво, яке обере Наглядова рада після завершення корпоратизації, може закрити його програму через недостатньо високі рейтинги.

 - Я не бачу сенсу створювати суспільне телебачення замість державного, якщо воно не буде орієнтуватися і на той прошарок, в який повністю попадає аудиторія моєї програми, що не входить в комерційні рейтинги.

Але це не єдина причина, чому він вважає помилкою виводити канал з-під державного контролю.

- Я історик за освітою, тому все оцінюю з цих величин. Мабуть, так революція вплинула, що можновладці піддалися і погодилися перетворити державне телебачення на суспільне. Хоча я вважаю, що в умовах війни віддавати єдиний інформаційний інструмент держави - це нонсенс.

Але статус Суспільного дає і нові можливості. Свободу, - намагаємося парирувати ми.

- Свобода? Це дуже неконкретна категорія, - відповідає Орловський. І, після паузи, додає. - Все одно ж хтось буде вирішувати, правда?

Альтернатива комерційним каналам

Ми піднімаємося з Зурабом Аласанією на дах 22-поверхового “олівця” НТКУ. Тут, на висоті 100 метрів від землі, вітер пробирає до кісток. Аласанія гордо демонструє нам змонтований на даху новий логотип “UA:”, який має наочно свідчити - це вже не радянський “УТ-1”.

Ми говоримо про місію Суспільного, і генеральний директор НТКУ все більше жестикулює, запалюючись:

- Ми маємо стати альтернативою ринку комерційного телебачення. Тому що воно дуже отруйне, воно обслуговує інтереси свого власника. Люди навіть не помічають, як їм труять мізки. А ми будемо справді незалежними - від влади, від олігархів, навіть від грошей. Але поки що люди не дуже добре до нас ставляться. По-перше, тягнеться шлейф поганого минулого, а по-друге - вимагають змін, бо за два роки, їм здається, нічого не змінилося. Вимагають якість, якої в нас не може бути через відсутність грошей. Але буде.

Аласанія широко посміхається і повторює, ніби переконуючи нас і себе:

- Все буде!  

Як у них. Перший суспільний канал Німеччини

Головні принципи німецького суспільного мовлення – свобода думки та відсутність цензури. Це норми, які закріплені в Конституції країни. І саме на них орієнтувалися при створенні єдиного незалежного мовника у повоєнній Німеччині. Так в 1950-му році з’явилася ARD   Асоціація суспільного мовлення, до якої увійшли шість регіональних радіостанцій. Через два роки вони запустили однойменний телеканал.

Зараз ARD – телевізійний консорціум із десятком телеканалів, кількома радіостанціями та мережею журналістів зіставною із ВВС.  Дев’ять регіональних мовників крім роботи на власні канали виробляють контент для Першого, головного каналу консорціуму. Крім того, кожен із них відповідальний за свою частину міжнародної кореспондентської мережі.

Ще одна важлива для суспільного мовника норма – програмна різноманітність, яка мала б задовольнити глядача. Найпростіший спосіб її дотриматися – максимально залучити до керівних органів різні прошарки населення. Так, в Раду з питань телебачення північнонімецької телекомпанії NDR в 2007 році входило 58 членів, серед яких представники релігійних конфесій, профспілок, благодійних організацій, жіночих рад, батьківських комітетів, творчих спілок. І саме ця рада дає рекомендації щодо виробництва програм.

Гроші для своєї діяльності ARD здебільшого отримує від сплати податку на суспільне мовлення. Зараз це 18 євро абонентської плати на місяць, які сплачує кожна родина, незалежно від того, є в неї телевізор чи ні. Це пов’язано з тим, що переглядати канали чи слухати радіо можна і через інтернет. Решта грошей – це доходи від реклами та продажу телепрограм і фільмів. У 2008 році доходи ARD склали дев’ять з половиною мільярдів доларів, вісім з яких -  абонплата.

Глядачів у суспільного мовлення теж на порядок більше, ніж в приватних телеканалів. У 2015 році частка ARD склала одинадцять з половиною відсотків. Це трохи менше, ніж в ZDF ще одного каналу суспільного телебачення, але більше, ніж в будь-якого приватного телеканалу. 

RE:Форма – це спільний проект Громадянської мережі ОПОРА, Громадського телебачення, Першого національного телеканалу і Програми USAID РАДА. У щотижневій програмі ви дізнаєтеся про те, працюють чи не працюють прийняті парламентом реформаторські закони і як аналогічні реформи реалізувалися у інших країнах. Через серію репортажів з різних регіонів України ми покажемо вам успішні зразки реалізації новоприйнятих норм, дізнаємося, де і чому вони пробуксовують та адресуємо проблемні питання безпосередньо до парламентарів.