Спеціально для порталу "Левый берег"
За результатами позачергових виборів 2014 р. у Верховній Раді України VIII скликання сформувалася парламентська коаліція з п’яти різноспрямованих сил. Вони не лише повинні були налагодити співпрацю, а й визначити місце Парламенту у трикутнику української політики «Верховна Рада – Президент – Уряд». Депутатські фракції парламентської більшості активно дискутували між собою про конкретні рішення Парламенту, але конфлікти тривалий час вдавалося стримати в межах коаліційних взаємовідносин.
Чи залишиться коаліція вагомим чинником політичного процесу і чи вдасться їй уникнути розколів? Враховуючи заяви деяких народних депутатів про вихід із фракції «Блоку Петра Порошенка», відповідь на питання залишається неоднозначною. Але, нинішній коаліції вдалося те, що не вдавалося парламентській більшості у минулому скликанні Ради. Коаліція Верховної Ради VIII скликання демонструє спробу забезпечити інституційну незалежність Парламенту та здатність до внутрішніх дискусій.
Не дивлячись на поствиборчі прогнози, «широка» коаліція між п’ятьма депутатськими фракціями змогла продемонструвати здатність до узгодження інтересів та попередження гострих політичних конфліктів. Різниця у програмних засадах та електоральному позиціюванні різних суб’єктів коаліції стала її певною перевагою, що сприяла зміцненню інституційної незалежності Парламенту. Публічні порушення єдності коаліції або неочікувані альянси між окремими членами більшості та позакоаліційними силами залишаються іміджево ризикованими, що унаочнює приклад із залученням «Опозиційного блоку» до призначення В. Шокіна Генеральним Прокурором. Відсутність ручного керування парламентською більшістю з боку Президента чи Уряду дозволило останнім розподілити відповідальність. Цим нещодавно скористався Президент, скоригувавши шляхом дискусії в Парламенті власну стратегію мирного врегулювання на Донбасі. Ключовим ризиком для майбутнього коаліції може стати внутрішня дефрагментація депутатських фракцій та міжфракційні переходи, що знівелює політичну відповідальність.
Запас міцності: хто і як голосує в коаліції?
Коаліційний формат функціонування українського Парламенту висуває на перший план політичну відповідальність та прогнозованість дій переможців позачергових виборів до Верховної Ради України. Виконання Коаліційної угоди, публічне узгодження позицій між суб’єктами коаліції, відмова від тіньових домовленостей із позакоаліційними групами впливу – все це передумови суспільної підтримки українського Парламенту. Показовим є порівняння результативності та синхронності голосувань різних фракцій, які входять до складу парламентської більшості.
Фото: dyvys.in
За результатами 730 голосувань, які відбулися в Парламенті нового скликання, можна говорити про стабільне функціонування парламентської коаліції, при цьому зберігається політична конкуренція та дискусія між фракціями.
Найчастіше розглянуті Радою рішення підтримували фракції «Народного Фронту» (у 75 % випадків голосувань) та Радикальної Партії Олега Ляшка (69 %). Найменш схильною до підтримки розглянутих Верховною Радою проектів рішень стала фракція «Самопомочі» (у 58 % випадків голосування).
Натомість позитивне голосування різних фракцій щодо 58 % – 75 % розглянутих проектів Парламентом рішень свідчить, що у складі коаліції немає «фіктивних» членів, які б послідовно опонували політичним партнерам чи позбавлялися впливу на прийняття рішень.
Статистика законопроектів ілюструє відсутність монопольного політичного впливу під час прийняття рішень парламентською більшістю. Ця обставина якісно відрізняє Парламент VIII скликання від його попередника зразка 2012 р., який зазнавав потужного впливу Президента, Уряду та «головної» партії коаліції.
З одного боку, члени коаліції були націлені на демонстрацію злагодженості дій, з іншого – враховували електоральні та інші ризики, пов’язані з підтримкою того чи іншого законопроекту. Фракція «Народного Фронту» була найбільше вмотивована результативно голосувати, маючи статус «урядової» політичної сили. Натомість інші партнери по коаліції, насамперед «Самопоміч», більш вільно визначають власну політичну позицію.
За час роботи нового Парламенту фракція «Народний Фронт» однаково консолідовано голосувала з «Блоком Петра Порошенка» та Радикальною партією Олега Ляшка. Значно слабшою виявилася консолідація голосувань «фронтовиків» з фракцією «Самопоміч» (результати сумісного голосування взяті з сайту ОПОРИ «Рада» http://rada.oporaua.org/).
Найближчим партнером по коаліції для «Блоку Петра Порошенка» прогнозовано стала фракція «Народного Фронту». Але консолідація голосувань пропрезидентської партії із політичною силою Олега Ляшка виявилася слабшою, ніж узгодження позицій між «фронтовиками» та «радикалами».
Заслуженим «автономістом» коаліції стала фракція «Самопоміч», яка найменш синхронно голосувала із іншими членами депутатської більшості. Мінімальна кількість співпадінь голосувань «Самопомочі» з партнерами по коаліції приходиться на фракцію ВО «Батьківщина».
Радикальна партія Олега Ляшка виявилася стабільним учасником коаліції, який синхронно голосує із найбільшими фракціями Парламенту – «Народним Фронтом» та «Блоком Петра Порошенка».
ВО «Батьківщина» найбільш синхронно голосувала із «Народним Фронтом», Радикальною партією Ляшка та «Блоком Петра Порошенка», найменше – з «Самопоміччю».
Протягом роботи новообраного Парламенту члени коаліції неодноразово демонстрували розбіжності у позиціях. Зокрема, для «Народного Фронту» найбільш контроверсійним виявився законопроект щодо зниження кворуму загальних зборів акціонерних товариств з мажоритарними корпоративними правами держави (№ законопроекту 1310). Саме цьому з усіх ухвалених Радою законопроектів «Народний Фронт» надав найменшу кількість голосів (лише 13 голосів «за» із 81 можливого). Із цього законопроекту розпочався конфлікт за участю Ігоря Коломойського.
«Блок Петра Порошенка» демонстрував непоступливість під час розгляду низки економічних ініціатив Кабінету Міністрів України. «Самопоміч» та Радикальна партія Олега Ляшка відкрито не підтримали призначення Віктор Шокіна на посаду Генерального прокурора України.
Натомість Радикальна партія Олега Ляшка та ВО «Батьківщина» здійснила демарш під час врегулювання статусу окремих районів Донецької та Луганської областей.
Розбіжності між фракціями коаліції під час прийняття резонансних рішень не стали фатальними для її політичної цілісності. Електоральні ризики від руйнування єдності коаліції, небажання асоціюватися в громадській думці із політичною нішею «Опозиційного блоку» об’єктивно стримують членів парламентської більшості від дестабілізуючих кроків.
Інституційна незалежність Парламенту
Інституційна незалежність від інших гілок влади, насамперед виконавчої, є важливою умовою діяльності єдиного законодавчого органу. Незалежність не означає конфліктність співіснування різних владних інститутів, а базується на здатності Парламенту приймати самостійні рішення в межах власних повноважень. Непублічні візити Віктора Януковича до Верховної Ради України попереднього скликання для тиску на депутатів стали апогеєм керованості парламентським інститутом. У той же час, за підрахунками ОПОРИ, потягом першого півріччя попередньої Ради більше 60 % ухвалених законопроектів були підготовлені тодішніми Президентом та Урядом.
Оновлений Парламент постав перед двома нерідко протилежними завданнями. Враховуючи складну соціально-економічну та безпекову ситуацію в країні, Верховна Рада України мала оперативно розглядати президентські та урядові законопроекти. З іншого, парламентська більшість не повинна була перетворитися у безвольного штампувальника законопроектів Президента та Уряду. Як засвідчують дані, коаліції, здебільшого, вдалося виконати ці завдання.
Протягом усього періоду роботи оновленого Парламенту результативно було розглянуто 428 проектів Законів та Постанов Верховної Ради України. Більше 62 % прийнятих рішень належали до законодавчої ініціативи народних депутатів, 28 % до урядової ініціативи, більше 9 % до президентської. Водночас Парламент встиг розглянути 87 % внесених Кабінетом Міністрів України законопроектів, а також майже 100 % президентських ініціатив. Показник підтримки українським Парламентом урядових законопроектів становить 62 %, ініціатив Президента – 69 %.