Новини
А як у них? Інструмент парламентського контролю – інтерпеляція
Інтерпеляція – це письмова вимога депутата/групи депутатів, направлена до уряду або окремого міністра, дати пояснення щодо визначеної політики або стратегічного урядового напрямку. Обговорення інтерпеляції відбувається у форматі загального урядового звіту або звіту окремого міністра. Після розгляду інтерпеляції можуть бути проведені дебати стосовно предмету розгляду питання та прийнято резолюцію – схвальну або критичну. У результаті подальшого голосування до уряду (або окремого міністра) може бути виголошена недовіра, унаслідок чого уряд у повному складі або частково піде у відставку.
Інтерпеляція є ефективним інструментом парламентського контролю в багатьох країнах Європи: Німеччині, Франції, Іспанії, Італії, Нідерландах, Бельгії, Швеції, Данії, Норвегії, Чехії, Румунії. Парламентські експерти зазначають, що інтерпеляція може слугувати визначальним контрольним механізмом з боку опозиції та припинити повноваження влади достроково. Тому для уникнення зловживань зазвичай у парламентських регламентах прописують умови для подачі інтерпеляції, які стосуються необхідної кількості підписів депутатів для розгляду подання, строків його розгляду та процедури обговорення відповіді на інтерпеляцію, її подальших наслідків.
Наприклад, у Німеччині для подачі інтерпеляції необхідні підписи понад 30 депутатів Бундестагу, в Італії та Франції подання має бути підтримано не менше 1/10 парламентського складу депутатів; в Іспанії інтерпеляцію підписують не менше 10 депутатів, в Австрії – 5 депутатів, а от у Польщі депутат може здійснювати індивідуальну інтерпеляцію до уряду. Ще одне обмеження встановлюють для періоду розгляду інтерпеляцій: у Франції – 15 днів, Італії – два тижні, Іспанії – 1 тиждень. Також повторна інтерпеляція може бути подана від однієї групи депутатів та/або на одну й ту ж саму тему не раніше ніж через 3 – 6 місяців (залежно від країни).
Цікаві особливості розгляду інтерпеляцій мають скандинавські країни (Данія, Норвегія, Швеція) – голова парламенту може одноосібно відхилити інтерпеляцію, якщо вважає її некомпетентно складеною або недоцільною. У Румунії, наприклад, після розгляду інтерпеляції парламент може ухвалити лише резолюцію осуду, що для уряду загрожує виключно іміджевими втратами без юридичних наслідків. А в Польщі, навпаки, інтерпеляції мають принциповий характер, і, якщо їх автор/-и незадоволені відповіддю уряду, питання включається до порядку денного найближчого пленарного засідання. У результаті чого Сейм закликає уряд або окремого його представника надати додаткову інформацію або вжити необхідних дій.
У деяких країнах формально не існує механізму інтерпеляції (Великобританія, Австрія, Болгарія), однак депутатський запит або депутатська пропозиція, по суті, прирівнюється до останньої. Викладене питання має бути обґрунтованим та підтриманим якомога більшою кількістю депутатів для ініціювання розгляду запиту/пропозиції на парламентському засіданні.
Оскільки інтерпеляція є ефективним інструментом парламентського контролю та допомагає встановити політичну відповідальність уряду перед парламентом, доцільно запровадити даний механізм і в Україні. Правове врегулювання подання інтерпеляцій Верховною Радою України допоможе уникнути політичних криз, установить тісний взаємозв’язок між законодавчою та виконавчою гілками влади та сприятиме вдосконаленню процедури вираження недовіри уряду. Однак при цьому необхідно встановити юридичні запобіжники для уникнення надмірного тиску парламентарів на роботу уряду.
Матеріал підготовлено в рамках Програми USAID «РАДА: підзвітність, відповідальність, демократичне парламентське представництво», що виконується Фондом Східна Європа та партнерами.
Анастасія Константинівська