Новини
Чому досі не відбулася реформа Верховної Ради
Ефективний парламент - справа не лише депутатського корпусу, а й українського суспільства в цілому.
На своїй підсумковій прес-конференції Андрій Парубій визнав, що труднощі із зміною процедурних правил роботи Верховної Ради виявилися більшими, ніж він очікував на початку. Законопроектові, який вносить зміни в регламент роботи парламенту, двічі не вистачало голосів для включення у порядок денний. В результаті депутати пішли на відпочинок до вересня, лишивши старий регламент без жодних змін.
На наш погляд, регламентна реформа провалилась з двох взаємопов’язаних причин. По-перше, сам проект закону був недосконалим. По-друге, авторів законопроекту не особливо цікавила думка тих, кого він стосується - нардепів та тих, кто моніторить роботу парламенту - громадський сектор.
Що було не так?
Якщо спікером парламенту і керувало щире бажання реалізувати рекомендації місії Європарламенту, то у результаті доробки і узгодження законопроекту від первинного задуму залишилося не так і багато. Реально “духу” і “букві” європейських рекомендацій в українському законопроекті відповідає лише лише пропозиція обєднання сесійних і комітетських тижнів. Решта ж його положень не принесуть великої користі, але містять і ризики для українського парламентаризму.
Зокрема, дореєстраційна перевірка законопроектів може обмежити право законодавчої ініціативи, але не розвантажить комітети від опрацювання “законодавчого мотлоху”. А пропозиція створення Ради комітетів може посилити роль голів комітетів та зменшити роль їхніх рядових членів, що лише законсервує непублічність ухвалення рішень у парламенті.
Інші зміни виглядали доцільними, проте недостатніми для вирішення системних проблем Верховної Ради. Пропозиція об’єднання пленарних та комітетських тижнів сприятиме більшій роботі депутатів у сесійній залі, проте не вплине позитивно на відвідування комітетів та роботу в округах. Щодо запронованої в законопроекті реформи “години запитань до уряду”, то їй бракує механізму попереднього визначення проблематики “днів уряду”, аби урядовці не могли уникнути прямих відповідей на поставлені запитання.
Таким чином, неухвалення законопроекту в його нинішньому вигляді - радше добре, ніж погане.
Коли традиція “продавлювати” реформи піде в небуття?
Але недоліки законопроекту самі є результатом закритого процесу його підготовки. Опір депутатів-мажоритарників свідчить про те, що в процесі підготовки законопроекту ніхто не подбав про те, аби дізнатися та врахувати їхню позицію. Напевно, керівництво Верховної Ради покладалися на звичну традицію української політики: швидше ухвалити рішення, а потім поставити усіх перед фактом.
Проте питання регламенту Верховної Ради не належить до питань національної безпеки чи до інших питань, де можна було б знехтувати окремими недосконалостями заради термінового ухвалення рішення. Поспішати нема куди, і депутати мають всі можливості підготувати та зробити дійсно якісну реформу, яка матиме реальний результат.
Для цього потрібно запитати, що з цього приводу думають всі стейкхолдери - депутати, Апарат та комітети ВРУ, а також громадські організації, які моніторять роботу парламенту. Щоб вмовити твого супротивника прийняти твою позицію, треба зробити так, щоб він був певний, що це - його власна позиція. Але це питання глибокої конструктивної комунікації, якої влада й досі уникає та боїться як вогню. Треба перейти з дискурсу "продавлювання законів" до цивілізованого вироблення політичних рішень
Окрім того, не слід забувати, що рекомендації місії Кокса - не єдиний міжнародний документ, який треба враховувати. Декларація відкритості парламенту, до якої Верховна Рада приєдналася у грудні, також має бути врахована в процесі інституційної реформи Верховної Ради.
Сім разів обговорити, аби один раз проголосувати
Провальне голосування за включення законопроекту до порядку денного засвідчує, що парламентську реформу не можна зробити для “галочки”, із аби зберегти обличчя перед Європарламентом чи з інших мінливих політичних мотивів. Цей законопроект і його видозміни у процесі узгодження інтересів є показовою моделлю того, як бажання симулювати реформу підмінює стратегію удосконалення українського парламенту.
Треба пам’ятати, що регламент - не тільки спосіб дисциплінувати депутатів-прогульників, а перш за все обмежити політиків у їхньому свавіллі. І доки парламентська більшість не буде готова обмежити спочатку саму себе, будь-яка реформа лишатиметься косметичною і поверховою.
Ефективний парламент - справа не лише депутатського корпусу, а й українського суспільства в цілому. Після першого провалу реформи маємо повернутися до публічних консультацій із стейкхолдерами, вироблення зеленої та білої книг з регламентної реформи. Не забуваючи, що зміни в парламенті робляться не тільки для нині діючого складу, а будь-яка влада рано чи пізно стає опозицією.
Джерело публікації: Новое время