Профільний Комітет відправив на доопрацювання законопроект, покликаний обмежити застосування застави як запобіжного заходу

Найбільш дискусійним питанням порядку денного засідання Комітету з питань законодавчого забезпечення правоохоронної діяльності, яке відбулося 7 жовтня, став розгляд законопроекту №3066, внесеного народними депутатами Юрієм Луценком, Антоном Геращенком та іншими, що передбачає обмеження застосування застави, домашнього арешту чи взяття на поруки до певних категорій підозрюваних у вчиненні корупційних правопорушень.

Відповідний законопроект, за словами Юрія Луценка, покликаний звести до мінімуму випадки, коли підозрювані у вчиненні корупційних злочинів чиновники, уникнувши тримання під вартою за рахунок обрання їм іншого запобіжного заходу, виходять на волю, що дає їм змогу переховуватися від правоохоронних органів, в тому числі, й за межами України. В першу чергу, це стосується осіб, які займали посади в органах державної влади, правоохоронних та судових органах. Крім того, перебуваючи на волі до закінчення досудового розслідування або судового розгляду їх справи, зазначені особи мають можливість «неформально впливати» на слідчого або суд.

- Я пропоную розумний компроміс між ситуацією з резонансними униканнями покарання через заставу та вимогами підписаної Україною Конвенції про права людини, - сказав Юрій Луценко. – В перших три місяці після передачі справи в суд особа має бути заарештована, в разі якщо це держслужбовець, правоохоронець або суддя. Після трьох місяців до нього може бути застосована застава.

Окрім цього, проектом закону пропонується переглянути розмір застави – застава призначається у десятикратному розмірі одержаної неправомірної вигоди або вартості одержаного злочинним шляхом майна.

У свою чергу, Віталій Купрій заявив, що «цей законопроект нічого не вирішує», адже вирішальним фактором є політична воля держави й навів приклад з Сергієм Клюєвим та Ігорем Мосійчуком.

Розкритикував його й Юрій Мірошниченко, заявивши, що у правоохоронців є всі можливості для контролю за пересуванням таких «втікачів від відповідальності», тому це швидше проблема правоохоронної системи, а не кримінально-процесуального кодексу.

В результаті дискусій члени Комітету вирішили направити документ на доопрацювання.

Щодо інших проектів законів, то Комітет розглянув проект Закону «Про амністію у 2015 році» (реєстр. №2118), поданий народними депутатами України Віктором Балогою та Павлом Балогою. Даним проекту закону передбачається оголосити амністію і поширити її дію, насамперед, на ті категорії засуджених, які скоїли злочини невеликої тяжкості, або є найбільш незахищеними та вразливими у соціальному плані.

Проте даний проект закону, за словами членів Комітету, є дуже недосконалим.

- Виходить, що людина, яка здійснила розкрадання в особливо великих розмірах, людина, яка збувала наркотики, може вийти по амністії, - зазначає Юрій Луценко. – Це не правильно.

Зважаючи на те, що уряд не підготував аналогічний законопроект, то Комітет рекомендує Верховній Раді, після розгляду й прийняття у першому читанні, повернути його на доопрацювання.

Також Комітет розглянув законопроект «Про Державне бюро розслідувань» (реєстр. №2114), який уже пройшов перше читання. Відповідно до запропонованих поправок до компетенції Державного бюро розслідувань (ДБР) пропонується віднести розкриття і розслідування злочинів, вчинених службовими особами Антикорупційного бюро та прокурорами Спеціалізованої антикорупційної прокуратури (крім випадків, коли досудове розслідування цих злочинів віднесено до підслідності детективів підрозділу внутрішнього контролю Національного антикорупційного бюро України).

Окрім цього, відповідно до проекту Закону, до завдань ДБР належатиме: 1) виявлення, розкриття, припинення і розслідування злочинів, пов’язаних з діяльністю організованих груп та злочинних організацій; 2) випадків катування та інших злочинів, пов’язаних з жорстоким, нелюдським або таким, що принижує гідність, поводженням або покаранням, вчинених прокурорами, слідчими (детективами) Національного антикорупційного бюро України, СБУ, органів внутрішніх справ та працівниками інших правоохоронних органів; 3) особливо тяжких насильницьких злочинів, за які Кримінальним кодексом передбачене покарання у виді довічного позбавлення волі; 4) розкриття і розслідування військових злочинів; 5) злочинів, вчинених службовими особами, які займають особливо відповідальне становище відповідно до частини першої статті 9 Закону України «Про державну службу», особами, посади яких віднесено до першої - третьої категорій посад державної служби, суддями та прокурорами (крім випадків, коли ці злочини віднесено до підслідності детективів Національного антикорупційного бюро України).

Єдине, за словами голови Комітету Андрія Кожем’якіна, питання, яке залишається не вирішеним, у тексі, це те, хто має призначати директора ДБР – Кабінет міністрів, Президент України чи Верховна Рада.

Комітет прийняв рішення рекомендувати Верховній Раді прийняти його за основу і вцілому.

Підготовлено в рамках Програми USAID “РАДА: підзвітність, відповідальність, демократичне парламентське представництво”, що виконується Фондом Східна Європа.