А як у них?
А як у них? Парламентське представництво національних меншин
За Рекомендаціями Венеціанської комісії та ОБСЄ та Рамкової конвенції захисту прав національних меншин національне законодавство має закріплювати право повної та рівної участі національних меншин в політичному житті.
Політичні партії відіграють ключову роль в посередництві між інтересами національних меншин та діяльністю органів державної влади. В усіх розвинутих демократичних країнах політичні партії декларують захист прав національних меншин у своїх передвиборчих партійних програмах та ініціативах. Внутрішній статут партії має заохочувати прийняття національних меншин до своїх членів. У свою чергу, державна влада має законодавчо сприяти створенню ініціатив, які б допомагали національним меншинам брати участь у прийнятті державних рішень, в тому числі через парламент.
Гарною практикою для партій є створення внутрішніх вимог, які б закріпляли обов’язкове членство національних меншин у списках кандидатів на вибори. З іншого боку, в парламенті мають бути створені комітети з питань меншин із своїми консультативними службами, які б допомагали підтримувати комунікацію та реагувати на проблеми національних спільнот. За даними наукових досліджень, для найбільш повного представництва національних меншин сприятливою є пропорційна виборча система. Також, надзвичайно важливим є розподіл округів і виборчих дільниць та парламентські процедури і правила для представництва меншин.
Держава має забезпечувати рівне право представників національних меншин бути обраним на усіх рівнях виборів. Важливим є забезпечення усіх інших політичних прав в рамках виборчого процесу. Ініціативи для надання допомоги в представленні національних меншин можуть включати в себе наступні практики: закріплення певних квот (кількість місць) для національних меншин, звільнення від сплати реєстраційних внесків для участі у виборах, зниження мінімального прохідного відсотку або кількості голосів для партій, що представляють національні меншини; право вето стосовно питань, які стосуються регулювання сфери захисту прав національних меншин.
Стосовно світового досвіду, то в деяких країнах партії національних меншин є забороненими (Албанія, Болгарія), в інших хоча прямої заборони немає, але фактично партії національних меншин не можуть брати участь в політичному житті через складність процедури проходження усіх вимог (Чехія, Естонія, Латвія, Молдова, Сербія, Україна, Угорщина). У деяких країнах навпаки створюються особливі умови для партій, які представляють національні меншини (Хорватія, Сербія, Румунія, Польща).
Наприклад Канада активно сповідує політику мультикультуралізму в парламентському представництві. Зокрема, парламент Канади якісно відображає етнічне розмаїття країни. Політичні еліти захищають права не тільки етнічних меншин, а й мовні питання, адже в країні панує двомовність (франкофони та англофони). Також, в Канаді дуже багато мігрантів, які теж прагнуть представництва, дотримання своїх прав та інтересів. За законодавством Канади мігранти вже за три роки можуть стати повноцінними громадянами з правом голосу. Також цікавим є те, що не громадяни можуть бути членами партії, звісно без права бути висунутим на вибори. Однак, це дає змогу брати участь у партійних зборах та впливати на прийняття рішень. На виборах у Канаді питання захисту прав національних меншин нарівні з економічними та політичними питаннями. Значний політичний влив мають етнічні китайці та представники Південної Азії – вони зазвичай здобули гарну освіту, працюють на високооплачуваних посадах, мають високі соціальні стандарти. В деяких регіонах Канади, як провінція Онтаріо, виходці з Китаю та Південної Азії складають близько 57% населення. Взагалі в країні 35% усього населення становлять національні меншини, а в Парламенті їх представляють понад 50 депутатів (15%). Поборниками інтересів меншин є Ліберальна партія та Квебецький блок, навпаки важелі стримування розвитку та підтримки національних спільнот виступає Консервативна партія та Нова демократична.
В Європі яскравим прикладом парламентського захисту прав національних меншин є Румунія. За національним законодавством партії, що представляють національні меншини, звільняються від виборчого бар’єру для проходження до парламенту. Зокрема для кожної етнічної меншини гарантовано надається 1 місце в Нижній палаті парламенту. Окрім цього, національні меншини можуть делегувати свого представника до парламенту за умови, що вони отримують принаймні 10 відсотків від середнього числа голосів, необхідних для обрання одного депутата. В Словенії представникам національних меншин гарантовано право вето, щодо питань які напряму стосуються цієї національної меншини. А закони, які регулюють сферу захисту прав національних меншин, не можуть бути прийняті без голосів представників національних спільнот в парламенті.
Іншими яскравими світовими прикладами представництва національних меншин у парламенті є Нова Зеландія, де передбачена квота для жителів племені Маорі (2%). В Македонії завдяки спрощеній виборчій процедурі для національних меншин, завжди потужне представництво декількома партіями має албанська меншина (17%). У Парламенті Молдови мають своє партійне представництво гагаузи (6%), хоча вони становлять лише 4% населення. Щодо інших прикладів, то поляки представлені в парламенті Литви – 7%; угорці (8%) та роми (6%) в парламенті Угорщини; греки в парламенті Албанії – 3%.
Константинівська Анастасія
Підготовлено в рамках Програми USAID “РАДА: підзвітність, відповідальність, демократичне парламентське представництво”, що виконується Фондом Східна Європа.