А як у них?
А як у них? Комунікація парламентських партій з виборцями
У розвинутих країнах світу партійна комунікація та поширення світоглядних ідей партії здійснюється переважно через мас-медіа: друковані видання, телевізійні канали та радіо. Останнє десятиліття поширеним є використання нових інформаційно-комунікаційних каналів, таких як офіційні веб-портали, соціальні мережі, інтернет-канали та радіо, авторські блоги.
Політику партійної та політичної комунікації регулює національне законодавство про партії, вибори та політику зв'язку, де викладене правове регулювання механізмів, особливо під час виборчої кампанії. Зокрема, за Рекомендаціями Венеціанської комісії (Compilation of Venice Commission Opinions and Reports Concerning Political Parties, 2013) в нормативно-правових актах мають бути чітко прописані процедури збору коштів на партійну діяльність, умови розміщення політичної реклами в засобах масової інформації та правила проведення виборчої кампанії.
Рівень політичних культури та освіти громадян також має велике значення в партійній комунікації. Наприклад, залежно від прийнятих культурних норм, виборча кампанія може акцентувати увагу на особистих зустрічах з виборцями та тісному спілкуванні з кандидатами (США) або навпаки, комунікація відбувається більше заочно через розміщення політичної реклами в газетах, на радіо та телебаченні (Україна). Наприклад, у США та Великобританії великою популярністю користуються партійні з’їзди та дебати, тому їх завжди транслюють національні канали; у Латинській Америці електорат мобілізують через масові мітинги, а в скандинавських країнах та Західній Європі акцент роблять на влучних партійних лозунгах та зовнішній рекламі.
Головною метою політичної комунікації є інформування, переконання та мобілізація електорату. Для ефективної взаємодії з виборцями партії заздалегідь визначають конкретні цілі. Це може бути підвищення впізнаваності партійного бренду та лідерів, донесення партійних повідомлень, виборчих пріоритетів, ідеологічної платформи. Також велика увага приділяється каналам комунікації та цільовій аудиторії (стать, вік, соціальний статус тощо).
Залежно від партійного впливу виділяють прямі та непрямі канали комунікації. Перші безпосередньо контролює партія: партійні осередки, зїзди та збори, мітинги, внутрішні дебати кандидатів; сюди також належать партійний сайт, газета, сторінка в соціальній мережі. Через прямі канали можна вільно поширювати партійні логотипи, гасла, інформаційні брошури, бюлетені, наклейки, значки, плакати, прапори та іншу символіку. На місцевому рівні саме через них часто залучають волонтерів та активістів для роздачі агітаційних матеріалів та спілкування з виборцями.
Також дуже важливо, щоб прямі канали комунікації були двосторонніми. Громадяни завжди мають змогу зв'язатися з регіональними осередками, повідомити про свої проблеми та зауваження. У свою чергу, через тісний зворотній зв'язок партіям зручніше моніторити громадську думку та рівень прихильності. Для підтримки зворотної комунікації використовують не тільки консультування он-лайн або телефоном. У першу чергу – це очні зустрічі з виборцями в місцевих осередках, національні або регіональні тури партійних лідерів.
Одним з найбільш важливих та доступних каналів прямої комунікації є партійний сайт. На ньому має бути інформація про історію партії, її структуру та керівництво; партійна програма, статут та ідеологія; календар заходів, поточні новини; інформація про фракцію в парламенті та її членів; умови приєднання до партії, контакти центрального та регіональних осередків. Для дослідження громадської думки партії роблять свої сайти максимально інтерактивними, проводять регулярні опитування та фокус-групи. Таким чином не тільки залучають нових членів та поширюють свою політику, а й регулюють партійну платформу під потреби громадян та збирають кошти на виборчу кампанію.
Велике значення таким сайтам надають країни з багатопартійною системою та потужною законодавчою гілкою влади: Німеччина, Нідерланди, Бельгія, Австрія, Великобританія, Данія, залучаючи там близько 25% своїх прихильників. Інформаційно наповненими та інтерактивними є сайти парламентських партій Франції, Італії, Швеції та Фінляндії.
Для залучення більш широкої аудиторії та виборців, що ще остаточно не визначилися за кого голосувати, використовують непрямі канали комунікації. На них партія не має безпосереднього впливу та не може за їх допомогою відкрито рекламувати себе. Вони включають прес-конференції, інтерв'ю спікерів партії засобам масової інформації, брифінги, участь у теле- та радіопрограмах, коментарі подій. Громадськість зазвичай більш довірливо ставиться до непрямих каналів, адже інформація проходить своєрідний журналістський фільтр, мінімізуючи агітаційно-пропагандистську складову. Через непрямі канали партії намагаються більш «вишукано» подати інформацію про свою діяльність та мету.
Разом прямі й непрямі канали зв'язку дозволяють як мобілізувати існуючий електорат, так і залучити голоси нових прихильників, що дозволяє підтримувати вертикальну та горизонтальну партійну мережу.
Константинівська Анастасія
Підготовлено в рамках Програми USAID “РАДА: підзвітність, відповідальність, демократичне парламентське представництво”, що виконується Фондом Східна Європа.