А як у них?

А ЯК У НИХ? Зміни до конституцій країн світу

Зміни до конституції стосуються модифікації основного документа держави. У багатьох країнах процедура зміни конституції прописана в цьому ж документі або ж не передбачена взагалі. Переважно для того, аби зміни до конституції були прийняті, потрібно пройти певні процедури. Зокрема, прописана необхідність абсолютної, кваліфікованої більшості голосів законодавчого органу, підтримка на загальнонаціональному референдумі чи комбінація цих двох процедур.

В Австралії, до прикладу, для того, щоб поправки до конституції були прийняті, потрібно, аби більшістю голосів у більшості штатів їх підтримали. Подібна процедура і в Швейцарії. У той час як в Ірландії для поправки достатньо лишень більшості голосів виборців.  У цих країнах, окрім підтримки змін парламентом, обов’язкова підтримка ініціативи на референдумі. У свою чергу, у США достатньо спільної резолюції Конгресу. За декілька десятиліть тільки 8 з 44 поправок були прийняті до конституції Австралії, жодної – до конституції Японії. Водночас конституція штату Алабама змінювалась 800 разів протягом століття. До речі, у Алабами найдовша конституція у світі (у 12 разів довша від конституцій інших штатів, у 40 – конституції США). Вона містить понад 340 тисяч слів і більшість з них – це поправки.

Зміни можуть бути внесені в сам документ (відповідно, змінений текст), або ж дописані у його кінці. У США зміни до конституції йдуть додатковою статтею поправки. Так само у Венесуелі.

Угода Європейського Союзу – це набір міжнародних угод між країнами-членами, які описують конституційний базис ЄС. Зміни мають бути ратифіковані одноголосно всіма країнами (голосуванням у парламенті чи референдумом).

Тільки у разі голосування щодо надважливих змін у конституції Австрії потрібно проводити референдум. В іншому випадку необхідна більшість двох третіх Національної ради.  Якщо конституційні зміни обмежують владу штатів, то потрібна згода двох третіх голосів Федеральної Ради Австрії. Залежно від питання, потрібні голоси двох третіх федеральних консулів, які присутні на засіданні (має бути не менше половини від загальної кількості присутніх).

Конституція Бельгії може бути змінена Королем, Федеральним урядом і Федеральним парламентом. Парламент має оголосити про причини її перегляду. Оголошення повинне пройти погодження в Палаті Представників та Сенаті, або ж бути підписане Королем та Федеральним урядом. Тоді призначають федеральні вибори і вже новий парламент голосує за поправки. Для цього потрібно дві третіх голосів. З 1994 року, коли був опублікований зібраний текст конституції Бельгії, вона змінювалась 29 разів.

У Болгарії існує дві процедури внесення змін до конституції. Все залежить від того, яка саме частина документа планується бути зміненою. Для незначних змін достатньо дві третіх голосів протягом трьох читань, у той час як спеціальна процедура внесення змін до конституції (перегляд кордонів, зміна форми урядування країни, обмеження прав громадян) потребує оголошення виборів Великої Національної асамблеї, а також погодження протягом трьох читань двома третіми голосів. Наразі дискутується питання щодо того, щоб усунути Асамблею з процедури і голосувати за зміни на референдумі.

Конституція Чехії може бути змінена тільки шляхом прийняття конституційного акту.  Він повинен отримати підтримку трьох четвертих депутатів і сенаторів. Це єдиний акт, який не потребує підпису президента аби набути силу закону, а також на нього не може бути накладено вето. Конституція змінювалась кілька разів (питання НАТО, прямі вибори президента та ін.).

Після того, як поправка до конституції Данії підтримана парламентом, повинні бути оголошені загальні вибори. І тільки тоді новообраний парламент може погодити зміни перед тим, як направити їх на плебісцит. Також існує вимога, що зміна до конституції буде тоді дійсною, якщо не менше 40% виборців узяли участь у референдумі.

Конституція Ірландії може бути модифікована виключно шляхом референдуму. З 1939 року поправки до неї вносились 35 разів. Остання стосувалася одностатевих шлюбів.

Парламент Італії може змінювати конституцію. Такий конституційний законопроект повинен набрати більшість голосів парламенту, а також бути повторно підтриманий після 3 місяців. Тоді, якщо дві треті депутатів та дві треті сенаторів голосують «за», то законопроект набирає сили. У випадку підтримки тільки Палатою, має відбутись референдум, який можливий, якщо 500 тисяч людей чи одна п’ята членів Палати, чи 5 з 20 регіональних легіслатур вимагають цього через три місяці після погодження. Більшість поправок до конституції були прийняті парламентом. Тільки в 2001 та в 2006 роках питання дійшло до референдуму. Саме в 2001 році, коли зміна стосувалась посилення влади регіонів, поправка була проголосована на референдумі.

У США п’ята стаття Конституції передбачає процес змін. З моменту прийняття основного документа, 27 поправок було внесено.  Пропозиції щодо змін можуть бути підтримані та надіслані штатам для ратифікації двома третіми за наявності кворуму парламентарів Сенату і Палати Представників Конгресу чи двома третіми голосів національних зборів, скликаних Конгресом на вимоги двох третіх штатів.

Розділом 128 Конституції Австралії прописана процедура змін до цього документа. Спершу потрібно, щоб пропозиція набрала абсолютну більшість у Палаті Представників (76 голосів), тоді вона рухається до Сенату, де теж має набрати абсолютну більшість голосів (39 голосів). Після цього австралійці голосують за цю пропозицію на референдумі. За поправку мають висловитись учасники референдуму з більшості штатів. Загалом з 1906 року з 44 референдумів тільки 8 були успішними.

Також у конституціях багатьох країн є розділи, зміни до яких вносити заборонено. Так, у німецькому основному законі зміна федеральної природи країни, відміна чи зміна статті 1 чи статті 20 (права людини, демократія, республіканізм тощо) – заборонена.

У конституції Норвегії прописано, що зміни не мають «суперечити принципам, закладеним в Конституції, а тільки модифікувати окремі частини, які не впливають на сам дух документа».

У португальській конституції є ціла стаття з 15 темами, зміна яких має «поважатись». Але й ця стаття може бути змінена.

У Великобританії (Ісландія, Ізраїль та Нова Зеландія також) як такої конституції немає. Є набір законів.  

У Киргизії намагання внести зміни до Конституції викликали обурення громадськості, а сам текст – критику Венеціанської комісії. Нова редакція цього документа була прийнята в 2010 році з мораторієм на її зміни протягом 10 років. Однак уже зовсім скоро почали говорити про внесення поправок до основного закону країни (право голови уряду відправляти у відставку міністрів, позбавляти мандата депутатів, які «не виправдали довіри», зняття недоторканості з депутатів, які раніше понесли кримінальну відповідальність та ін.). У липні 2015 року президент Киргизії попросив відкласти конституційну реформу, що парламентарі й зробили.

Конституція Росії змінюється залежно від того, яка стаття підлягає перегляду. Так, 17 березня 2014 року були внесені поправки, якими було закріплено статус окупованого Росією Криму та Севастополя. Для цього потрібно було подання президента, рішення конституційного суду і голосування за конституційний закон.

Підготовлено в рамках Програми USAID “РАДА: підзвітність, відповідальність, демократичне парламентське представництво”, що виконується Фондом Східна Європа.