А як у них?

А як у них? Звітування депутатів місцевих рад

Після проведення реформи децентралізації місцевої влади та створення територіальних громад (2014 рік), в Україні гостріше постало питання взаємодії мешканців громади із місцевими депутатами, зокрема їх звітуванням. На жаль, у країні політична культура звітування, особливо на місцевому рівні, мало розвинута. Хоча саме на місцях вирішуються безліч питань, пов’язаних з повсякденним життям громадян: якість доріг, медичне обслуговування, освіта, комунальні послуги, розподіл землі, робота комунальних підприємств, кадрові питання тощо. Депутати міських рад займаються раціональним, на їхню думку, розподілом бюджетних коштів, соціально-економічним та культурним розвитком громади. Місцеві представники влади мають усвідомлювати свою відповідальність перед громадою, максимально сприяти ефективному функціонуванню адміністративно-територіальної одиниці, яку вони представляють. На жаль, мешканці міст рідко знають про свій прямий вплив на представників місцевої влади, не користуються своїми правами та повноваженнями.

Депутати місцевих рад мають регулярно звітувати перед громадою, проте, за останніми дослідженнями, менше половини місцевих депутатів регулярно це роблять. Однак навіть ті депутати, що звітують, підходять до цього формально, що часто зводиться до коротких заміток у територіальних ЗМІ та виступів на місцевому телебаченні. Місцеві обранці недооцінюють постійної комунікації з виборцями – регулярне спілкування з громадою підвищує репутаційні показники депутата, що в майбутньому допоможе переобратися на виборах.

В Україні загальні положення звітування депутатів місцевих рад регулює Закон України «Про статус місцевих депутатів». У свою чергу міські ради мають ухвалювати рішення про деталі звітування депутатів міських рад в аспектах визначення часу, місця, порядку висвітлення, особливостей прийняття рішень щодо депутатських звітів та їх наслідків. Для здійснення звітування депутат місцевої ради має не менше ніж за 7 днів повідомити про час та місце проведення заходу в міських ЗМІ. Усі витрати покриває місцева рада з місцевого бюджету, у межах затверджених на ці цілі видатків. Важливим також є те, що не тільки місцева влада, а й представники підприємств, міські посадові особи мають сприяти звітуванню шляхом надання приміщень, матеріально-технічного устаткування та інформаційної підтримки. Оскільки мандат депутата місцевої ради є імперативним, громада може ініціювати відкликання депутата через неналежне виконання своїх повноважень, таких як відсутність звітування тривалий час (більше року), адже депутат є підзвітним перед своїми виборцями. У випадку невиконання народним обранцем своїх обов’язків, міська рада може прийняти рішення про голосування щодо його відкликання.

Згідно із законодавством, у звіті депутата має бути наступна інформація:

• депутатська діяльність у раді та в спеціальних комісіях;
• робота з громадою (обробка скарг, пропозицій, доручень та звернень від громадян та їх виконання);
• кількість поданих пропозицій на розгляд засідань міської влади;
• ухвалені радою рішення та їх вплив на місцеву громаду, хід їх виконання;
• виконання планів соціально-економічного та культурного розвитку громади;
• участь у громадських слуханнях та масових заходах (спортивні змагання, виставки, міські свята, ярмарки тощо).

Після звітування депутат має опублікувати письмовий звіт в місцевих ЗМІ та виступити повторно в місцевій раді, щодо врахування скарг та пропозицій громади, доповісти про перебіг виконання доручень від громади.

Серед проблем звітування в Україні можна виділити:

• відсутність уніфікованої форми подачі звітів;
• звітування лише з окремих питань (брак комплексного підходу);
• дефіцит аналізу звітних характеристик та результатів прийнятих рішень;
• заміна індивідуального звітування на партійне;
• звітування відбувається лише через одне джерело (або ЗМІ, або виступ на засіданні ради, або на зустрічі з громадою).

Міжнародний досвід

Звертаючись до міжнародної практики, регулярне звітування депутатів зазвичай закріплено або на законодавчому рівні, або в регламентах місцевих рад та етичних кодексах. Також у 1999 році Конгресом місцевих і регіональних влад Ради Європи було ухвалено Рекомендацію щодо Європейського кодексу поведінки для місцевих і регіональних виборних представників, де прописано основні обов’язки місцевого депутата. Зазвичай звітування здійснюється раз на квартал і наприкінці року на відкритих зустрічах з громадянами та на офіційних сайтах місцевого представництва партії. Також останнім часом набуває популярності звітування через соціальні мережі. На відміну від України, у західній політичній культурі звітування через ЗМІ є непоширеним явищем, часто заборонено політикою телерадіокомпаній та місцевої преси й вважається політичною рекламою.

Варто відзначити, що, окрім звітування, яке здійснюють самі депутати (Великобританія), секретаріати місцевих рад сумлінно ставляться до надання широкої можливості спостереження за діяльністю місцевих представників у відповідному органі влади. Завдяки такій відкритості, усі громадяни можуть попередньо ознайомитися з питаннями, що хвилюють, і організовано підготувати свої зауваження, звернення, петиції та передати їх депутатам через секретаріат. Зазвичай публічний звіт відбувається раз на квартал на зустрічах з громадянами, на яких депутати представляють пророблену роботу та діляться планами на майбутнє. Ефективно контролювати діяльність членів парламенту можливо за допомогою сайту місцевого представництва партії, де можна ознайомитися з річними звітами роботи депутатів та діяльності партії на територіальній одиниці.

У Прибалтійських країнах (Естонія, Латвія, Литва), на відміну від Великобританії, навпаки, вітаються новаторські та оперативні форми звітування, зокрема через соціальні мережі. Так, громадяни завжди мають змогу з’язатися з депутатами та повідомити про свої проблеми та зауваження. Процес звітування чітко законодавчо не регламентований і відбувається зазвичай за ініціативою самого депутата з періодичністю від раз на квартал або частіше, за бажанням депутата.

Велику роль відіграє процес звітування в США, що закріплений на законодавчому рівні (річний звіт, який за бажанням депутата може відбуватися частіше), саме тому депутати підходять до нього комплексно. Такі вимоги дозволяють тримати постійний зв’язок із виборцями, за потребою детальніше розповідати про здійснені проекти та коригувати майбутні плани залежно від потреб громадян. Не забувають місцеві депутати проводити очні зустрічі з виборцями в місцевих осередках. Тематика звітування в США, Великій Британії та країнах Балтії доволі різноманітна та майже не регламентована законодавством, тому визначається за ініціативою самого депутата, партійної культури та побажань виборців. Зазвичай публічний звіт включає наступні пункти:

• результати роботи з визначених попередньо напрямків та проблемних питань (обраних депутатом або виборцями);
• пояснення прийнятого законодавства парламентом та його впливів на місцевому рівні;
• звітування про роботу в профільному комітеті;
• обробка запитів та звернень громадян;
• зустрічі з виборцями;
•        зустрічі з представниками органів державної влади;
• зустрічі з представниками місцевих підприємств;
• обговорення ініціатив та побажань громадян, якщо це передбачає формат звітування.

Найбільш актуальними темами, що підіймаються на місцевому рівні, є: розподіл бюджетних коштів, робота місцевих підприємств та благоустрій громади. Окремо слід відзначити про фінансове звітування, процес якого найкраще також проілюструвати на прикладі Великобританії та США. Форма та структура поточного звітування в цих країнах є відносно довільною, однак це не стосується фінансової звітності, що є жорстко регламентованою та передбачає відповідальність за недотримання вимог фінансового декларування статків.У Великобританії декларування своїх статків депутатами відбувається щороку, контролем за своєчасною подачею декларацій займається Офіс громадської опіки (Office of the Public Guardian (OPG)). Форма подачі є стандартною, у випадку відмови подачі декларації або додаткової інформації Офіс може подати позов до спеціалізованого суду (Court of Protection) для відкликання депутата та заміною його на іншого. У США питаннями фінансового звітування місцевих депутатів займається Офіс головної бухгалтерії (General Accounting Office). Щороку кожен місцевий представник має заповнити стандартну форму декларування, що містить наступні розділи: дані про доходи/видатки; нерухомість (купівля/продаж/оренда); банківські рахунки та трансакції; наявність приватних колекцій та готівки тощо. У випадку порушення процедури заповнення декларацій або внесення свідомо хибної інформації, Офіс зобов’язаний повідомити про це Судову аудиторсько-слідчу службу (Forensic Audits and Investigative Service), яка у свою чергу проведе розслідування та передасть матеріали в правоохоронні органи, у даному випадку Прокуратуру США.

В Україні таким органом, що займається перевіркою фінансових звітів (декларацій) депутатів місцевих рад, виступає Національне агентство запобігання корупції (НАЗК). У разі виявлення недостовірних даних, НАЗК зобов’язане повідомити уповноважені органи з подальшим розслідуванням та кримінальною або адміністративною відповідальністю.

У західній політичній культурі депутати місцевих рад ведуть чітку статистику про кількість пропозицій, які надійшли від громадян, порядок їх розгляду на засіданні ради та подальше виконання; кількість надісланих депутатських запитів з метою вирішення проблем. Після звітування перед виборцями депутати мають виступити перед місцевою радою про його результати (в Україні ця норма є суто формальною), зміст скарг та пропозицій, перебіг їх вирішення. Також депутати інформують раду про доручення від виборців і обов’язково оприлюднюють усю вищезгадану інформацію в місцевих ЗМІ, на сайті партії та сторінках в соціальних мережах. У разі невиконання своїх обов’язків, рішення про відкликання депутата приймає спеціально створена комісія з питань депутатської діяльності та етики. У країнах Європи зустрічі з виборцями проводяться у форматі діалогу (часто за ініціативи самої громади), члени громади обговорюють звіт, ставлять запитання, надають доручення, до виконання яких представники влади дуже ретельно ставляться. В Україні навпаки – зустрічі мають характер «одностроннього інформування», а виголошені пропозиції та доручення від громадян рідко виконуються у майбутньому.

З огляду на американський та європейський досвід, можна зробити висновок, що в Україні необхідно переглянути законодавство, яке визначає статус депутата місцевих рад, зокрема в аспекті підвищення відповідальності за неналежне виконання своїх обов’язків з метою посилення підзвітності депутатів перед виборцями. Сучасний депутат має підтримувати постійний зв'язок із громадою, проводити регулярні зустрічі з виборцями, на яких звітувати про здійснену роботу; розглядати заяви, скарги та пропозиції від громадян, активно сприяти їх вирішенню; не тільки ухвалювати рішення, а й займатися їх виконанням.

Матеріал підготовлено в рамках Програми USAID «РАДА: підзвітність, відповідальність, демократичне парламентське представництво», що виконується Фондом Східна Європа та партнерами. 

Анастасія Константинівська