А як у них?

А як у них? Формування коаліції

Побудова сталої коаліції є основним завданням новообраного парламенту задля його ефективного функціонування. Створення парламентської більшості сприяє процесу переговорів партій зі схожими політичними поглядами, тим самим допомагає знаходити шляхи вирішення суспільно-важливих питань.

За президентської та президентсько-парламентської моделі парламент не має великого впливу на уряд, оскільки кабінет міністрів формує президент, питання утворення парламентської більшості не є пріоритетним. Тоді як у парламентських та парламентсько-президентських формах правління після проведення виборів, у випадку, коли жодна з партій не має більшості голосів, на основі спільних інтересів та поглядів має сформуватися коаліція, яка і призначить за погодженням з президентом новий уряд. Така система призводить до тісної співпраці між парламентом та коаліційним урядом, оскільки парламентська більшість має своїх представників в уряді. Також великою перевагою стає відносна стабільність уряду, оскільки політичні партії більшості відчувають свою відповідальність та можуть ефективно впливати на виконавчу владу.

Згідно з Регламентом Верховної Ради України, коаліція депутатських фракцій – це політичне об’єднання, що формується конституційною більшістю депутатів, представників фракцій, за результатами виборів до Верховної Ради України, на основі узгоджених політичних позицій. Основи функціонування коаліції закріплюються в коаліційній угоді, відповідно до якої визначають принципи діяльності, основні завдання, політичну спрямованість та порядок прийняття законопроектів. Проте, незважаючи на законодавчо закріплені норми, в Україні коаліційна угода та програма уряду носить більше формально-декларативний характер. Ще однією проблемою українського парламентаризму є відсутність тісної комунікації між Радою коаліції та урядом, що призводить до великої кількості законопроектів, які не можуть знайти підтримки в залі. На сьогодні Україна відрізняється невисоким рівнем розвитку парламентаризму та політичної культури, що проявляється в нестійких та неефективних парламентських коаліціях із відсутністю стратегічного бачення зовнішньої та внутрішньої політики.

Апелюючи до міжнародного досвіду, незважаючи на те що право розвинутих зарубіжних країн визначає вирішальну роль парламентських фракцій в організації діяльності парламенту, процес формування коаліції мало регламентований. Наприклад, у країнах з тривалою історією парламентаризму (Великобританія, Німеччина, Франція) процедури взаємодії парламентської більшості та опозиції не мають нормативно-правової форми. У парламентському праві цих країн відсутні положення про формування більшості на партійній основі та залежність створення уряду від наявності коаліції.

Однак на практиці країни з високим рівнем парламентської культури завжди дотримуються принципу внутрішнього розподілу на більшість та опозицію, при цьому з чітким дотриманням прав останньої. У Німеччині після проведених виборів до Бундестагу сформована більшість обирає канцлера, який є зазвичай головою партії-переможця. Президент, у свою чергу, за погодженням з канцлером формує кабінет міністрів. Схожа ситуація й у Чехії: партія-переможець або створена коаліція за узгодженням з президентом висуває кандидата на посаду прем’єр-міністра, коаліція має його підтримати більшістю та після цього сформувати уряд. Цікавим є те, що обраний прем’єр-міністр може поєднувати посаду з керівництвом правлячої партії, подібна політична традиція існує також у Німеччині та Австрії. В Італії партія-переможець або створена коаліція з партій, що утворюють більшість, мають право за погодженням з президентом, обраним у парламенті, призначати прем’єр-міністра та формувати уряд. В Іспанії коаліція за погодженням з королем призначає голову уряду, котрий, у свою чергу, призначає міністрів, з якими буде працювати.

В окремих європейських країнах (Норвегія, Швеція, Данія, Фінляндія, Ірландія) уряд може бути сформований меншістю депутатів парламенту («уряд меншості»). Право сформувати уряд у цих країнах має політична сила, яка отримала найбільше голосів на парламентських виборах. При цьому партія-переможець парламентських виборів та її партнери можуть не мати більшості в парламенті. Наприклад, у Швеції уряд сформований коаліцією партій, що представлені у парламенті менше ніж 50% від його загального складу. При формуванні застосовується система «негативного парламентаризму». Так, для обрання прем’єр-міністра достатньо, щоб за його кандидатуру не проголосували більше половини депутатів від загального складу парламенту. Можливість формування уряду меншості є конституційною нормою Швеції.

Однак є країни з «коаліційними» проблемами, близькими до України. Наприклад, у Польщі процес утворення парламентських коаліцій розпочався лише з прийняттям нової Конституції 1997 року. Внаслідок чого сформувалася політична система, відповідно до якої партія-переможець формує уряд, за браком голосів до неї можуть долучатися партії зі схожими політичними поглядами. Однак уряди Польщі не відрізняються стабільністю через те, що їх формує саме партія-переможець, часто не враховуючи інтереси інших партій коаліції.

У свою чергу, у країнах Латинської Америки президент, аби ефективно проводити власну політику, має залучитися підтримкою більшості в парламенті, що не так легко здійснити. Заради отримання підтримки більшості можуть використовуватися адміністративні методи тиску, фінансові ресурси, посадові заохочення тощо. Однак навіть із залученням перелічених вище інструментів протистояння президента та парламенту є типовим для країн даного регіону.

Загальною практикою для всіх країн є те, що якщо член кабінету міністрів не виконує свої обов’язки, прописані в коаліційній угоді, парламентська більшість має ініціювати його відставку. Теж саме стосується всього уряду. У випадку незабезпечення реалізації програми, коаліція має висловити йому недовіру, таким чином застосовується контрольна функція парламенту над виконавчою гілкою влади.

Підсумовуючи, можна зробити висновки, що створення коаліції сприяє легітимації законодавчого органу влади, забезпечує внутрішню структуризацію та організованість. Створення парламентської більшості показує спроможність політичних партій до узгоджених дій, забезпечує відповідальність виконавчої влади перед законодавчою за допомогою механізму прямого контролю, допомагає досягти консенсусу щодо основних напрямків роботи.

Матеріал підготовлено в рамках Програми USAID «РАДА: підзвітність, відповідальність, демократичне парламентське представництво», що виконується Фондом Східна Європа.

Моніторинг парламенту | Веб-сайт | Фейсбук | Твіттер

(#рада8; #rada8; #opora; #опора)