А як у них? Парламентський контроль за органами виконавчої влади
У розвинутих демократичних країнах уряд відповідальний перед парламентом, а контроль здійснюється відповідно до закріпленого в Конституції принципу відповідального правління. Сутність полягає у тому, що кожен міністр бере на себе відповідальність за діяльність свого міністерства та повинний піти у відставку, якщо робота підпорядкованого йому міністерства є незадовільною. Парламентський контроль має публічний характер, поєднується з громадським контролем та відповідальністю правлячої партії, що має більшість у парламенті.
Зазвичай виділяють наступні механізми контролю за діяльністю уряду:
- звітування та інформаційні виступи представників уряду;
- депутатські запити до Глави уряду або до окремих міністрів та органів виконавчої влади;
- рекомендації (пропозиції) від парламенту щодо покращення роботи уряду або окремих міністерств;
- робота слідчих та спеціальних комітетів або комісій парламенту;
- інститут парламентського уповноваженого зі справ адміністрації;
- вотум недовіри.
Письмові запити або усні запитання з вимогою надати інформацію або провести звітування з питання, що належить до компетенції міністерств. Запити реєструються в окремих реєстрах та стають публічними (випуск спеціальних урядових та парламентських вісників), регламент передбачає час для відповіді на подібні запитання. У Великобританії кожне засідання Палати громад (окрім п'ятниці) починається із запитань до представників уряду щодо запитів, які попередньо були включені до порядку денного або законопроектів за які відповідальні представники уряду. Також, представити урядову політику та відповісти на запитання можуть урядові агентства, служби та інспекції - зокрема, надати вичерпну інформацію про соціальні питання, процес виконання бюджету тощо.
Окремо слід відначити такий вид парламентських запитів як інтерпеляції – завчасно підготовлений письмовий запит, який розглядається у парламенті у формі слухань або дебатів за участю урядових представників. За наслідками розгляду інтерпеляції може бути ініційовано розробку нової політики, закону; коректування або внесення змін до вже існуючої політики; створення спеціальних слідчих комісій. Такий інструмент популярний у багатьох європейських країнах – Бельгії, Італії, Іспанії Данії, Нідерландах, Угорщині, Норвегії та Фінляндії.
Парламентська практика англомовних країн часто використовує інструмент парламентської пропозицiї (проект резолюцiї, в якiй визначається позицiя парламенту щодо конкретної політики). Проект пропозицiї проходить процедуру дебатів у парламенті та ставиться на голосування. У випадку підтримки пропозиція направляється до урядового секретаріату, який в свою чергу повністю її приймає до уваги, частково вносить зміни або відхиляє.
Інколи, політична відповідальність уряду реалізується шляхом висловлювання йому вотуму недовіри, як механізму для зміни складу уряду – таким чином здійснюється нагляд законодавчої гілки влади над виконавчою. Механізми стримування унеможливлюють зловживання владою, зміцнюють роль парламенту як представницького органу та підтримують постійний діалог між гілками влади. У Великобританії, Угорщині та Польщі можна висловити недовіру окремому міністру, адже відповідальність є колективно-індивідуальною, у такому випадку прем'єр-міністр приймає рішення чи знімати одного міністра чи відправляти весь уряд у відставку. З іншого боку, прем'єр-міністр може сам вимагати відставки конкретного міністра у випадку розходження щодо бачення окремих політик. У Великобританії та Канаді, уряд має підтримку доти, доки приймаються усі ключові парламентські ініціативи, відсутність голосів за урядові законопроекти свідчить про недовіру уряду з боку парламенту. Кожне голосування за урядовий законопроект формально є індикатором ставлення більшості до уряду. У Німеччині як стримуючий фактор введено поняння «конструктивного вотуму недовіри» - у такому випадку необхідно пропонувати кандидатуру нового канцлера на зміну діючому.
Важливим структурним елементом парламенту є парламентські комітети, які утворюються для попереднього обговорення законопроектів. Наприклад у Німеччині, Франції та Естонії вони наділені суттєвими спеціальними повноваженнями для вимоги надання пояснень від державних органів влади та посадових осіб. Важливим елементом парламентського контролю є слідчі комісії, що здійснють контроль за окремими урядовими управліннями, котрі підозрюються у правопорушенні. Наприклад, у Греції для створення слідчої комісії необхідно офіційне письмове обґрунтування 60 депутатів. Після створення слідчої комісії відбувається проведення розслідування, далі публікація звіту на основі зібраних даних та надання рекомендацій. Уряд, в свою чергу, має їх розглянути та офіційно надати відповідь.
Насамкінець, варто згадати про такий важливий інструмент контролю уряду з боку парламенту як фінансовий аудит уряду. Під час регулярного аудиту та моніторингу фінансову документацію попередньо перевіряють спеціальні посадові особи в парламенті — генеральний контролер, ревізор або аудитор (Великобританія, Грузія) - головним завданням яких є аналіз фінансових звітів міністерств та державних установ. За результатами цього аналізу періодично готується доповідь у спеціальному комітеті парламенту та публікується на офіційному сайті парламенту.
Константинівська Анастасія
Підготовлено в рамках Програми USAID “РАДА: підзвітність, відповідальність, демократичне парламентське представництво”, що виконується Фондом Східна Європа.