А як у них? Взаємодія парламентської опозиції з урядом

Інституціалізована парламентська опозиція – один із головних критеріїв демократичного парламенту, а її робота є визначальною як основний інструмент контролю діяльності парламенту з боку громадянського суспільства. Парламентська меншість виступає носієм альтернативних шляхів розвитку країни, має на меті контролювати процес прийняття державних рішень й висловлює конструктивну критику коаліції та уряду, виступаючи таким чином рівноправним суб’єктом політичного процесу.

Розглядаючи питання взаємодії парламентської опозиції з урядом та органами державної влади, можна виділити наступні її форми:

• формування «тіньового уряду» та пропозиція власного бачення державного розвитку;
• долучення до управління державними справами (обрання на керівні посади в парламенті, уряді та органах державної влади);
• здійснення впливу на формування порядку денного;
• можливість за запитом отримувати необхідну інформацію про діяльність президента, уряду, органів державної та місцевої влади;
• однаковий доступ з представниками коаліції до висловлення думки в парламенті та ЗМІ;
• висловлення вотуму недовіри до діяльності парламентської більшості та уряду;
• проведення експертно-аналітичної роботи як над урядовими та коаліційними законопроектами, так і висуненням власних законодавчих ініціатив;
• отримання фінансової підтримки від державної влади.

Розглядаючи міжнародний досвід взаємодії парламентської меншості з урядом, слід виділити окремі національні особливості. Так, наприклад, у Великобританії робота опозиційного «тіньового» уряду регламентована законодавчо, представники якого дотуються з державного бюджету і мають розробляти альтернативний курс розвитку країни на випадок зміни влади. Таким чином забезпечується безперервність влади та процедура швидкої передачі повноважень від більшості до меншості, у випадку перемоги останньої на виборах. Також лідер опозиції отримує постійний доступ до всіх документів правлячого кабінету, що суттєво спрощує процедури контролю, зокрема за витратою державних коштів. На пленарних засіданнях меншість має «опозиційні дні», в які вона самостійно формує порядок денний розгляду законопроектів та може обговорювати урядову політику.

За вестмінстерською системою також працюють Канада та Австралія – опозицією там вважається найбільша парламентська фракція, що не входить у більшість. Статус лідера опозиції законодавчо закріплений, у випадку перемоги на виборах, він зазвичай займає пост прем’єр-міністра. У США опозиція так само активно бере участь у державному управлінні, як через зайняття керівних посад в уряді, так і через активне залучення до експертно-аналітичної оцінки законопроектів.

Велику залежність від парламентської опозиції має уряд Німеччини, адже для прийняття ключових рішень та реформ необхідні голоси коаліції та представників меншості, аби здобути легітимність майбутніх політик у суспільстві. Досить дієвим механізмом впливу опозиції на уряд є офіційні звернення із запитами, заявами та вимогами, що можуть суттєво вплинути на впровадження окремих політик. На відміну від країн з англосаксонською політичною системою та Німеччини, у Франції опозиція не має спеціального статусу та інструментів впливу на виконавчу владу. Єдиним ефективним механізмом тиску на уряд є проголошення резолюції недовіри, однак і для неї необхідно знайти значну кількість голосів  Національних зборів.

У країнах Центрально-Східної Європи (Польща, Чехія, Угорщина, Литва, Латвія, Словаччина) права опозиції хоча мало закріплені законодавчо, однак на практиці меншість може здійснювати значний вплив на урядову політику, зокрема через обрання на керівні посади у парламенті та виконавчій владі.

Насамкінець варто згадати про такий феномен, як «уряд меншості», що часто створюється в Німеччині, Австрії, Бельгії, Нідерландах, Ірландії, Італії, Данії, Швеції, Норвегії та Фінляндії. Явище полягає в тому, що партія, яка складає меншість (зазвичай посіла друге місце на виборах), у коаліції з іншими фракціями та/або депутатами може отримати понад 50% голосів, таким чином сформувавши уряд та досягти панівного впливу на виконавчу владу.

Підсумовуючи, можна зробити висновки, що вплив інституту парламентської опозиції на уряд та органи державної влади суттєво залежить від політичної системи, традицій та національного законодавства. Головним завданням меншості в розвинутих демократичних країнах є не конфронтація та критика більшості, а тісна взаємодія, експертний вплив на прийняття урядових управлінських рішень та регулярний контроль і моніторинг використання державних коштів.

Матеріал підготовлено в рамках Програми USAID «РАДА: підзвітність, відповідальність, демократичне парламентське представництво», що виконується Фондом Східна Європа та партнерами. 

P.S. Пропонуємо також переглянути просте відеопояснення про те, що таке «тіньовий уряд» у Канаді від тамтешніх школярок.