Кому потрібна університетська автономія? RE:ФОРМА

ПРЕЗИДЕНТ МОГИЛЯНКИ: «В МЕНЕ НАЙВИЩИЙ ЗАХІДНИЙ СТУПІНЬ. В УКРАЇНІ ВІН НЕ ВИЗНАВАВСЯ»

- Українську освіту і науку в західному світі практично не знають. Це величезний негатив для нашої країни, - президент Національного університету «Києво-Могилянська Академія» Андрій Мелешевич починає нашу розмову про вищу освіту з причин, чому галузь потрібно реформувати.

Він пояснює, українській освіті та науці час виходити на світовий рівень, а для цього потрібні докорінні зміни самої системи.

- Є такий шлейф, що наша освіта має низьку якість, що університети є корумпованими. І є підстави вважати, що так воно і є. Так от закон про вищу освіту надає можливості, він відчиняє двері. А це головне. Тому що без належної імплементації закону про вищу освіту – ми просто будемо там де ми були. А так – маємо шанс.

Андрій Мелешевич зустрічає нас у робочому кабінеті. На інтерв’ю про успіхи та невдачі реформи вищої освіти він погодився одразу, бо спочатку сам входив до робочої групи, яка готувала відповідний Закон. А зараз – впроваджує написане. Він став першим ректором, обраним на загальноуніверситетських виборах за новим законом. А сама Могилянка в певних питаннях навіть стала прототипом для написання нових правил роботи українських вишів.

Верховна Рада ухвалила Закон «Про вищу освіту» 1 липня 2014 року. За ним, українські виші мали отримати значну автономію, в той час як за Міністерством залишилася розробка та втілення освітньої політики.

Так, університети отримали можливість розробляти власні освітні програми та навчати за ними студентів. Більше повноважень отримали університетські вчені ради – колегіальні органи управління вишу. Тепер вони, наприклад, мають право остаточного рішення про визнання іноземних дипломів, наукових ступенів та вчених звань при прийнятті на викладацьку роботу.

Аналізуючи це нововведення, пан Мелешевич розповідає, як сам приїхав в Україну після 15 років викладання у Сполучених Штатах.

- Я отримав докторський ступінь в Америці, але він не визнавався в Україні. І я працював тут практично без наукових ступенів. В мене був найвищий західний ступінь, але в Україні він не визнавався, - з посмішкою згадує він.

За його словами, таких випадків було багато, ставити під сумнів західні дипломи і наукові ступені – нелогічно, тому право визнавати західні дипломи і надали самим університетам.

АСПІРАНТИ VS ДОКТОРИ ФІЛОСОФІЇ

Мелешевич розповідає, що до ухвалення нового закону, Києво-Могилянська Академія часто балансувала на межі дозволеного. Як приклад він називає Докторську школу НаУКМА. Раніше в законодавстві була передбачена аспірантура, яка готувала кандидатів наук, а не Докторська школа, як скрізь у світі (там готують PhD - докторів філософії). Але так само, ніде в законі створення Докторської школи не було забороненим. Так її і створили у 2008 році.

Офіційно, як того й вимагало Міністерство освіти, це була аспірантура. Але одночасно Могилянка видавала власні Докторські дипломи. Державою вони не визнавалися, натомість – мали вагу у Західних вишах.

Такі «хитрощі» не подобалися тодішньому керівництву Міністерства. Дмитрові Табачнику проукраїнська Могилянка загалом мало чим могла подобалася. Раз по раз виникали конфлікти з тодішнім Могилянським ректором – Сергієм Квітом.

Коли ж в 2014-му Міністерство освіти очолив сам Квіт і почалася робота над новим законом, туди вписали багато речей, які вже були напрацьовані Університетом. Так сталося і з концептом Докторської школи.

Зараз вона вже офіційно готує перших в Україні Докторів Філософії. Ми зустрічаємося з директоркою школи Людмилою Криворучко.

Школа носить ім’я родини Юхименків і розташована в самому серці Могилянки – в її найстарішому корпусі. Саме в цих аудиторіях, якщо вірити Гоголю, вчився його Хома Брут. Зараз на першому поверсі тут навчальна  аудиторія, на другому – простір для самостійної роботи аспірантів. Над робочими місцями аспірантів – залишок автентичної фрески 18 століття.

- Якщо говорити про третій науковий рівень освіти, то змінилося абсолютно все, – розповідає пані Людмила. – Це дуже важливий крок, який наближує Український науковий та освітній простір до європейських і всесвітніх практик .

Щодо практичних змін - трирічна підготовка стала чотирирічною, в перші два роки передбачена дуже інтенсивна навчальна програма. Все це, за словами директорки, дуже прогресивно і потрібно, тому що сама наука сильно змінилася за останні роки, і українські науковці мають бути готовими до реальної участі в глобальному науковому русі.

- Якщо університети справді будуть виконувати підготовку як того вимагає порядок, а не імітуватимуть, то нові випускники дійсно зможуть робити міжнародні публікації, брати участь в міжнародних проектах. Якщо справді використовувати всі можливості зараз, то це дійсно може зрушити стан української науки і дозволить університетам підвищити їхні рейтинги.

СТУДЕНТСЬКЕ САМОВРЯДУВАННЯ. ЯК НІДЕ У СВІТІ

Свою частину автономії, і не малу, за законом отримали і студенти. Так, вони тепер делегують двох представників до національного агентства із забезпечення якості освіти. А також мають 15% квоту голосів на виборах ректора. Крім того, на студентське самоврядування виділяється не менше піввідсотка надходжень, зароблених вишем від основної діяльності. А ще – закон гарантує студентам право оголошувати акції протесту.

-Коли зараз говориш з колегами з західних університетів, вони аж дивуються, що наші студенти мають такі права, – з дещо гіркою посмішкою каже Андрій Мелешевич.

Пояснює – коли писали закон, в робочу групу входили кілька студентів, які не йшли на жодні компроміси стосовно студентського самоврядування. Тому закон надає студентам дійсно величезні права. І зараз Академія намагається поступово передавати повноваження від Адміністрації університету – до студентів. Наприклад, у цьому році поселенням нових студентів в гуртожиток займалася переважно Студентська колегія. Органи самоврядування теж вирішують проблемні питання самих спудеїв, організовують факультетські святкування, тощо.

Поки що розподіл повноважень між адміністрацією і студентами лише формується. Це, на думку Мелешевича, природний процес становлення і самого університету і дорослішання українського студентства.

ФІНАНСОВУ СВОБОДУ НЕ СПИНИТИ?

Проблеми перехідного періоду реформування проявилися і в частині фінансової незалежності університету.

За законом, виші мають отримати більшу фінансову свободу - можливість вільно розпоряджатися своїми коштами через банківські рахунки, оминаючи держказначейство. Але й тут проявилися слабкі місця, розповідає президент Мелешевич. За його словами, норми закону часто нівелюються підзаконними актами. 

Для прикладу Мелешевич розповідає про поняття ендаументу. Фактично це банківський депозит, але який кладе не фізична особа, а університет. Для розуміння - ендаумент Гарвардського університету  перевищує ВВП України.

-В нас ідея була така, що ті гроші, які університет заробляє самостійно, можна покласти на депозит і отримувати додаткові відсотки на розвиток. Але це не спрацьовує. Бо на арену виходить Міністерство фінансів і там приймають зовсім інші документи, які гальмують норми закону.

За словами Мелешевича, через урядові підзаконні акти створення університетського ендаументу значно ускладнилося, порівняно з тим, що було написано в законі. Зараз університет вимагає скасування усіх подібних обмежень.

- Ми обов’язково будемо воювати, і відстоювати незалежність університету. Це дуже важливо, – підсумовує він.

«ЗАКОН ЗАЛИШИВСЯ ДЕКЛАРАЦІЄЮ». СЛОВО ДЕПУТАТАМ

Перший заступник парламентського комітету з питань науки та освіти Олександр Співаковський доволі критично оцінює зрушення, які вдалося провести завдяки закону.

- На мій погляд, закон - це коли змінюється поведінка головних суб’єктів  освітнього простору: студента, викладача і самого університету. А в нас як три роки тому студенти ходили в університети «за дипломом», так і ходять. Викладачі як ходили, щоб побільше навантаження було , бо зарплату треба, так воно і відбувається.

На думку депутата, студенти так і не включилися в науково-дослідну роботу. Немає і мобільності, яка декларувалася болонським процесом:

- Студент не може прийти і сказати: у цьому семестрі мене не буде, я буду в Мічиганському університеті. Немає таких механізмів. Закон залишився декларацією, яка не змінила нічого, – вважає він.

ЕКСПЕРТНА ДУМКА. «НЕ ВСІ БУЛИ ГОТОВІ СТАТИ САМОСТІЙНИМИ»

Університетська автономія це безперечний позитив, але не всі очікували цього і не всі були готовими до неї, пояснює екс-заступниця міністра освіти Інна Совсун. За її словами, готовність працювати за новими правилами і ефективність такої роботи дуже відрізняються в різних університетах. Все це залежить від прогресивності керівництва, від бажання використовувати переваги та можливості нового закону. В багатьох вишах просто звикли до керування згори. І автономія стала ледь не шоком. Виші були неготовими працювати без чітких вказівок.

- Наприклад, раніше міністерство дуже чітко прописувало, які предмети викладати в університетах. Студенти ще пам’ятають курси з БЖД чи охорони праці, якими були переповнені навчальні програми. На сьогодні цього немає. Але вочевидь призвичаїтися до думки, що тепер університети самі відповідальні за те, чим наповнюють навчальний план – це зайняло  певний час, – каже вона.

Але все ж, процеси поступово запускаються і реформа хоч і дещо поволі, але рухається.

- Мені здається, що зараз динаміка реформування в системі вищої освіти трохи знизилася. Але якісь основні речі, основні процеси вже запущено і я сподіваюся, що з часом вони дадуть результат якісний. Бо основна ідеологія реформи – це підвищення якості освіти. А це складний процес і він не робиться за два роки.

А ЯК У НИХ. БЕЗПЕРЕРВНА РЕФОРМА ОСВІТИ У ПОЛЬЩІ

Кожен другий іноземний студент у Польщі – українець. За останні 8 років їхня кількість зросла у вісім разів – з 2,5 до більш ніж 20 тисяч. Причин кілька – доступність, якість та максимальна інтегрованість польських вишів в європейську систему освіти.

Поляки до цього йшли з кінця 90-их, коли була радикально переглянута система шкільної освіти. Посилення дошкільної, збільшення тривалості середньої освіти, активне вивчення англійської мови та єдині випускні екзамени серйозно підвищили конкурентність польських студентів.

На початку 2000-их Польща запровадила Європейську систему кредитів. Це означало, що студент для отримання диплому бакалавра мав прослухати предметів на певну кількість кредитів, самостійно обираючи навантаження. Відповідно можна було розпланувати навчання таким чином, щоб на останніх курсах було більше вільного часу для роботи чи здобуття другої освіти.

корпус Вроцлавського університету

Крім того, кредитна система збільшувала мобільність студентів – вони могли продовжувати навчання на тій же програмі в інших вишах як Польщі, так і Європейського Союзу. В 2005-му був прийнятий закон про вищу освіту, який закріпив трирівневу систему: бакалавр, магістр та PhD (доктор філософії).

Також він суттєво посилив автономію вишів як в освітніх програмах, так і кадровій політиці. За Міністерством залишили нагляд і координацію за освітніми програмами, бюджетними коштами, доступністю освіти у вишах.

Змінився і підхід при конкурсному відборі на університетські посади. Процес максимально відкрили, зобов’язавши розміщувати оголошення про вакансію на сайті вишу, міністерства та Єврокомісії. Близькі родичі можуть займати пов’язані посади тільки, якщо вони виборні. В частині академічної освіти Польща пішла шляхом добровільної примусовості – магістр та доктор філософії мають 8 років для підвищення свого рівня. Якщо вони не вкладуться в цей термін – їх чекатиме пониження на посаді.

Процес зміни у вищій освіті Польщі безперервний. На сьогодні міністерство на конкурсі обрало трьох переможців у конкурсі на написання нового закону. Три команди з Варшави, Познані та Кракова отримали по 300 тисяч злотих і в лютому мають запропонувати новий проект закону про освіту.

RE:Форма – це спільний проект Громадянської мережі ОПОРА, Громадського телебачення, Першого національного телеканалу і Програми USAID РАДА. У щотижневій програмі ви дізнаєтеся про те, працюють чи не працюють прийняті парламентом реформаторські закони і як аналогічні реформи реалізувалися у інших країнах. Через серію репортажів з різних регіонів України ми покажемо вам успішні зразки реалізації новоприйнятих норм, дізнаємося, де і чому вони пробуксовують та адресуємо проблемні питання безпосередньо до парламентарів.