Як у нас та як у них? Депутатська недоторканність

Як у нас та як у них? Депутатська недоторканність

Депутатська недоторканність («імунітет», «свобода від арешту» «звільнення від відповідальності») не дає можливість притягнути депутата до відповідальності за його політичну діяльність, навіть якщо вона має ознаки злочину чи правопорушення. Імунітет покликаний надавати незалежність та свободу депутату для безперешкодного здійснення своїх обов'язків. В Європі більшість національних правничих систем надають подвійний захист для членів парламенту:

- відсутність відповідальності за голосування, дії, вираження поглядів, думок під час виконання своїх професійних обов’язків (non-liability);

- заборона переслідування, арешту, проведення слідчих дій щодо члена парламенту без згоди парламенту (inviolability).

Якщо перший вид захисту переважно не має обмежень по терміну дії недоторканності і не передбачає жодних інших обмежень, то другий – передбачає випадки зняття недоторканності за певних обставин і обмежений терміном дії депутатського мандату.

Ще в давньому Римі трибуни могли насолоджуватись особливою протекцією, щоб вільно виконувати свої функції. Історичні коріння парламентської недоторканності в Європі сягають 1397 року, коли Палата громад Англійського парламенту видала біль щодо обурливої фінансової поведінки короля Річарда Другого та його двору. Автор цього документу, член Палати громад Томас Хексі був згодом засуджений до страти через зраду. Завдяки тиску Палати громад вирок не був виконаний і перед депутатом перепросили. Ця подія підштовхнула переглянути права членів парламенту обговорювати і дебатувати важливі питання в повній автономії і свободі без втручання Корони. Недоторканність, в розумінні неможливості переслідування за те, що говориш, робиш в парламенті, була прописана в Білі про права трьома століттями пізніше.

У Франції після революції недоторканість членів парламенту була узаконена Декретом від 23 червня 1789 року, погоджена за пропозицією Мірабо, а через рік було прийнято ще один Декрет, згідно з яким члени Французької Національної Асамблеї не могли бути звинувачені без дозволу Асамблеї.

Загалом в Європі недоторканність стосується переважно парламентарів. Однак в Бельгії, до прикладу, недоторканими також є міністри, члени місцевих рад. В Нідерландах члени парламенту не мають такого привілею.  

В переважній більшості розвинутих країн недоторканність закріплена конституційно, однак у кожній країні є свої особливості набуття недоторканності, її дії та зняття. Імунітет зазвичай діє протягом строку повноважень парламенту з дня обрання чи з дня складання присяги. В Австралії, Великобританії, Іспанії, Ірландії, Мальті та Канаді недоторканність розповсюджується лише на цивільні справи; в Австрії, Німеччині, Латвії та Словаччині на цивільні та адміністративні правопорушення; в Молдові на усі правопорушення, окрім спеціально визначених законом. Наприклад в Австрії, Грузії, Туреччині, Франції та Португалії недоторканним є не тільки депутат, а його будинок з офісом, в Бельгії імунітет мають депутати та міністри регіональних рад, в Німеччині імунітет діє лише на депутатів нижньої палати. Цікавим моментом є пункт, щодо того якщо на кандидата в депутати вже заведена кримінальна справа до отримання мандату, то в Польщі, Великобританії, Естонії та Фінляндії  кримінальне провадження не зупиняється, а в Данії, Греції, Німеччині, Угорщині та Чехії зупиняється після набуття статусу, однак може бути продовжене за рішенням парламенту.

Наразі в світовій спільноті йдуть дебати щодо парламентської недоторканності. Дехто називає її анахронізмом, застарілою та такою, що суперечить фундаментальним принципам конституційного права. Інші переконують, що причина, за якою недоторканість є в конституціях багатьох країн, досі існує. На думку Венеціанської комісії Ради Європи у країнах, де дотримуються верховенства права та функціонують демократичні інституції імунітет не потрібен, тому що ризик втручання в діяльність законодавчого органу дуже низький, водночас у країнах перехідного типу, де демократія лише на етапі розбудови, депутатів варто убезпечувати від переслідування з політичних мотивів та послаблення законодавчої гілки влади, адже звинувачення висуває судова чи виконавча влада. Також недоторканність захищає опозицію від утисків з боку правлячої більшості, убезпечує членів парламенту від політичних переслідувань та судових рішень з політичних мотивів. Натомість експерти зазначають, що будь який вид імунітету порушує принцип єдності перед законом, як ключового компоненту верховенства права; мотивує осіб, що вчинили злочин бути обраними; дискредитує законодавчу гілку влади та сприяє політичній корупції.

В Україні депутатська недотрканність визначена в Конститутції України (ст. 80) та Законі України «Про статус народного депутата України» (ст.27), тлумаченнями Конституційного суду України.

Відповідно до чинного законодавства, народному депутату України гарантується депутатська недоторканність на весь строк здійснення депутатських повноважень. Він не може бути без згоди Верховної Ради України притягнутий до кримінальної відповідальності, затриманий чи заарештований. Обшук, затримання народного депутата чи огляд особистих речей і багажу, транспорту, жилого чи службового приміщення народного депутата, а також порушення таємниці листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції та застосування інших заходів, що відповідно до закону обмежують права і свободи народного депутата, допускаються лише у разі, коли Верховною Радою України надано згоду на притягнення його до кримінальної відповідальності, якщо іншими способами одержати інформацію неможливо. Недоторканність може бути знята рішенням ВРУ за запитом Генерального Прокурора до Голови ВРУ (українські прецеденти: С.Власенко, І.Марков, С.Мельничук, С.Клюєв).

Особливості зняття депутатської недоторканності в інших країнах

В той час, як деякі країни обмежують недоторканність кримінальними злочинами, в Бельгії, Німеччині, Франції, Італії, Латвії, Іспанії розширюють її до адміністративних, цивільних чи дисциплінарних порушень. В Ірландії за такі злочини як зрада, кримінальне правопорушення порушення громадського порядку, можна засуджувати без згоди парламенту. В Португалії не можна скористатись недоторканністю, якщо за навмисне порушення закону передбачається від трьох років в’язниці. У Швеції з недоторканності парламентарів виключені кримінальні правопорушення, що караються ув’язненням від двох років.  В Австрії ж порушення, які чітко не відносяться до політичної діяльності члена парламенту виключені з поля недоторканності.

Вимога попередньої згоди парламенту на проведення слідчих дій не є обов’язковою в певних країнах. Так, в Бельгії і Франції для допиту, обшуку та конфіскації не потрібна попередня згода парламенту. Також недоторканність знімається у випадку, коли депутат був затриманий під час скоєння злочину, тобто його спіймали «на гарячому» («in flagrante delicto»), це правило поширене практично у всіх державах Євросоюзу окрім Естонії, Ірландії, Нідерландів та Об’єднаного королівства.

В країнах Європейського Союзу парламент відповідальний за зняття недоторканності. Винятком є Кіпр, де за це відповідає Верховний Суд. Подання на зняття недоторканності в Німеччині, Угорщині та Швеції робить прокурор,  в Іспанії – голова Верховного суду, в Румунії – міністр юстиції. Переважно питання голосується простою більшістю голосів членів парламенту. В той час, як в Польщу – це має бути абсолютна більшість голосів, а у Швеції – 5/6 від тих, хто голосував.

 В Чехії, Словаччині та Литві практично всі подання підтримані парламентами, в той час як в Греції протягом 2000 – 2011 років зі 179 подань, які пройшли дебати в парламенті, лишень 31 було підтримане.

Члени Європейського парламенту також мають недоторканність, яка поширюється на їхні слова та дії під час виконання професійних депутатських обов’язків. В Європейському Парламенті депутати мають імунітет від затримання та судових розглядів окрім випадків затримання на місці злочину (in flagrante delicto). Недоторканність можна зняти заявою уряду будь якої країни-члена ЄС, поданої до Голови Європейського парламенту; далі її розглядає профільний комітет, надає експертні висновки і Європарламент приймає рішення.

В США недоторканність не допоможе у випадку скоєння кримінального злочину, корупційного діяння, підозри у вчинені державної зради. В той самий час, в Індії недоторканність є абсолютною.

Зазвичай міжнародна практика процедури зняття недоторканості є стандартною (за винятком окремих національних особливостей): Генеральний прокурор ініціює кримінальне провадження проти депутата парламенту → Генеральний прокурор чи Міністр юстиції відправляє подання (з доказами, щодо вчинення злочину) про зняття/призупинення на час слідства депутатської недоторканності до Голови парламенту → Голова парламенту передає подання Голові профільного чи спеціально створеного тимчасового комітету → Комітет надає експертний висновок та включає питання до порядку денного → Парламент розглядає питання та голосує за/проти зняття/призупинення на час слідства депутатської недоторканності. Як правило у подальшому такі справи розглядає Верховний Суд.

Міжнародний досвід зняття депутатського імунітету

Гучними можна назвати справи щодо позбавлення парламентського імунітету лідерки ультраправої націоналістичної партії «Національний фронт» Марін Ле Пен з Франції, депутатки Європейського парламенту. В 2010 році вона на мітингу порівняла мусульман з німецькими нацистами під час Другої світової війни. В 2013 році за запитом міністра юстиції Франції Європарламент позбавив її депутатської недоторканності.

В жовтні 2013 року шістьох членів грецького парламенту від ультраправої партії «Хрісі Авгі» було позбавлено депутатської недоторканності у зв’язку зі справою щодо вбивства музиканта, активіста антифашистського руху. Влітку 2014 у Греції лідера Нікоса Міхалолякоса та двох депутатів крайньоправої партії «Золотий світанок» позбавили недоторканності за обвинувачування у створенні злочинного угрупування.

Восени 2013 року прем’єр-міністра Італії Сільвіо Берлусконі виключили із Сенату та автоматично позбавили недоторканності через податкові зловживання його компанії.

Надія ВІРНА